Я не знаю, навіщо так ревно
Серцем краятись, прячучи гнів?
Почуття щирі вмерли – даремно
Ми чекаємо зиску від слів.
Лиш тоді, коли гряне незнане
Лихоліття, чи страх, чи біда,
Мить розпуки Іуди настане,
«В чім провина?» - заплаче душа.
То розплата: жадоба, і злоба,
і презирство до скривджених душ
Віділлються сльозами. У Бога
Спішимо ж гріх вмолити чимдуж.
Тож не треба так ревно стогнати.
Ми такі, хоч життя нас цькує.
Чи забули, як йшли брат на брата?
І тепер – кожен тягне своє.
Дозолило людське самолюбство,
Лицемірство, двоїстість душі.
Очманіле, затуркане людство
Риє стрімко могилу собі.
Молитовно складаються пальці,
Тихо мовлю Творцеві слова.
Божий день просипається вранці,
Але ж спить задубіла душа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386132
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.12.2012
автор: Г. Король