Я не підбурюю,не зву,не придрікаю,
Не натякаю ні на що,
Лиш свою думку сповідаю,
Душі своєї крик
...Не Бог я ж,не пророк.
Ми бачим всі,стабільності немає,
Немає сенсу щоб творить,
І це байдуже існування не надає потреби жить,
Кругом проблеми,заздрощі,насилля.
Це все,що нас оточує,
Що розум в хаос всмоктує,
Затягує в рутину,
Ми перед цим безсилі.
А хочеться,так хочеться
Майбутнього безхмарного,
Прожити в щасті й радості
Цей свій нікчемний вік,
І не просити милості,не плакати від заздрощів,
Не клясти свою долю,
Не опускать повік.
Допоки жити будемо,про це ми будем мріяти,
І вірити й надіятись,
Що прийде час,коли-
Проблеми всі в минулому навік залишим ми.
І будемо відроджувать усі забуті істини,
Усі зусилля вложемо,
Знайдемо сенс.щоб жить!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385771
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.12.2012
автор: Люда Гриб