Я тебе впіймаю, друже-характернику,
Розмішаю трави у своєму келиху,
Вивчу древні клятви-заклинання,
Приручу тебе, який не знав кохання.
Бо мені на тебе боляче дивитись:
На твою самотність, на твою невпинність,
На твої потуги битися зі світом,
На безрезультатну лицарську сміливість.
Що ти можеш вдіяти із вічністю?
Хай козаче серце, хай зі смертю вінчаний.
Не врятує чесність, не врятує фатум
Тих, хто не блефує, граючи у карти.
Вже братів твоїх поруч не зосталось.
Ти один у полі, згублений, мов Фауст.
Хай козачі очі відчаєм не світяться,
Та я точно знаю, що й тобі не віриться,
Що війна твоя в один день закінчиться…
Що із пальців знімеш бойові всі кільця ти,
Що складеш у скриню металеву зброю
І до скону житимеш у містах зі мною.
Я тебе кохаю, друже-характернику!
Розмішаю трави у своєму келиху,
Розіллю на двох усю твою самотність,
Щоб пішли у поле разом ми боротись.
P.S. Інколи доля поєднує настільки різних людей, що просто дивуєшся, як вони можуть співіснувати поряд.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385678
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 17.12.2012
автор: Олександр Ткачинський