На руках у ліжко занесу
Розпаливши поцілунком тіло
Ти одна, моя навіки суть,
Прошепчу тобі на вушко сміло.
Ти одна і радість і печаль,
Божий дар і серця мого трунок,
І моїх віршів жива скрижаль,
І життя найкращий подарунок.
А якби розвалювався світ,
То твої животворящі губи,
Що мене спасли від різних бід,
Порятують й від такої згуби.
Бо якщо повинен вже прийти,
Покарання час для всього людства,
Лиш тобі під силу вберегти,
Мою душу й розум від безумства.
Бо у тобі є святий вогонь,
Саме ним мене ти запалила,
Відігрівши у теплі долонь,
Дарувала білосніжні крила.
Ми тепер з тобою є одне,
Замислу Всевишнього творіння,
І ні град,ні сніг не замете,
Незгасаюче в душі горіння.
Через те так тягнуться тіла,
Поєднати душі воєдино,
Щоб безслідно зникнула стіна,
Що між нас існує ще незримо.
Занесу у ліжко на руках,
І віддам своє тепло і ніжність,
І тоді ,вже наяву , не в снах,
Ми з тобою рушимо у вічність.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385671
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.12.2012
автор: Федик Юрій Михайлович