О, як-то боляче! На серці — сумно.
Упали зорі на вечірній став.
Гойдалось плесо легко і безшумно,
Тоненький місяць з хвилі виринав.
Між верболоз ходили ми стежками.
Чумацький Віз згубив мішок зірóк.
Розлоге небо видом величавим
У спогадах навіяло думок.
На мить здалося — знову я з тобою,
Відлуння слів сплелось в пасмо надій.
Неначе пазли, доля самотою,
Що вже й не знаю, мій ти чи не мій?
То плаче світ, коли спадають роси.
Якби ти знав, як народився день,
Ти б не блукав, як птах, по світу досі
І не співав би у світах пісень.
Якби ти знав, якби ти вмів любити
Душі моєї спалахи пожеж.
Ти б помирав, і знову прагнув жити,
Як осінь ця, що сніє жити теж.
[i]Кала́ч, кола́ч — білий обрядовий хліб особливої форми,
випечений із крученого й переплетеного тіста.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384565
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.12.2012
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА