Зима-зимонька не спала,
Землю снігом накривала.
Хмарки гребенем чесала,
З них сніжинки випускала.
Дві доби отак крутилась,
Та й лягла, бо притомилась.
Але сон пішов з-під брів –
Вітер в вухо загудів.
- Чого, друже, завиваєш,
Мені спати заважаєш?
Краще гребеня візьми,
Густі хмари почеши!
Дві доби їх випрямляла.
Сили всі свої віддала.
Ні на хвилю не присіла,
А земля не скрізь ще біла.
- Я тобі не помічник,
Хмари я чесать не звик.
Можу тільки їх погнати
Та на клапті розірвати.
Ти придбай собі млинок
Для засніжених хмарок.
Запускай ти їх туди.
Та й легесенько крути.
- Вітре, щиро дякую
За пораду ділову.
Може, завтра і придбаю,
Та сьогодні подрімаю.
Спала цілу ніч зима.
Зранку на базар пішла.
І купила там млинок
Для заплутаних хмарок.
Зразу взялася молоти.
Як по маслу йшла робота.
Не зосталось і хмаринки.
Подрібнились на сніжинки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383687
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 09.12.2012
автор: Крилата (Любов Пікас)