Наш фільм – суцільна мелодрама
Мої сльози, твої балачки
Всіх почуттів яскрава гамма
І замість змісту одні лиш крапочки
Сценарій наш заплутаний
Сюжетних ліній безліч має
В кохання біль закутаний
Не раз про себе нагадає
Для тебе слово «вибач» невимовне
Воно, немов гора залізна
У впертості в майбутнє віра тоне
В наступ йде розлука грізна
Скільки серій нам дано?
Канцелярією небесною
Чи завершимо кіно?
Любов’ю безкінечною
Що краще - я уже не знаю
Чи буть с тобою, чи просто відпустить?
Все ближче підходжу я до краю
Від безодні відділяє мить
Телефонні ввечері розмови
Дедалі більше в них істерик, сліз
Від обвинувальної я вражена промови
Та, мабуть, не попрошу тебе на біс
Я не боюсь самотньою лишитись
Мені не вперше. не звикать
Мені лиш боляче дивитись
На палац любові - його вже не зібрать
І серце квилить, стогне, помирає
І сон не заглядає у мій дім
Воно наївне чуда ще чекає
А здалека чутно розставання грім
© Леся Приліпко, 06.12.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383591
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.12.2012
автор: Леся Приліпко-Руснак