Лиш сльози втираєш
І шлеш нарікання.
Себе прирікаєш
На біль і страждання.
Чому це ти плачеш?
Ти щаслива людина!
Радій, що не бачиш,
Як матір їсть сина.
Що немає війни,
Не йдеш воювати.
Тіла без труни
Не треба ховати.
За п’ять колосків
Уже не вбивають.
І з рідних кутків
В Сибір не зганяють.
А діти не мруть
Від чуми та холери.
І їх не беруть
На турецькі галери.
Не падають з неба
Ворожі ракети.
Збирати не треба
Обгорілі скелети.
Можлива незгода,
Не платиш данину.
За слово “свобода”
Не стріляють у спину.
Втішайся життям,
Воно є прекрасним.
З плачем і виттям –
Вічно будеш нещасним.
Проблеми минуть –
Ти вір, сподівайся.
На правильний путь
Ступай, не вагайся.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383366
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.12.2012
автор: Бойчук Ігор