Ти подаруєш мені вишню в шоколаді,
А я заллю її гірким вином.
Підозри мала, що мені не раді...
Тепер же всі розмови снігом замело.
Ти пропонуєш людям втрачену надію.
А я переживаю, чи живеш?
Нестимеш довго ту рожеву мрію,
в якій удосвіта до крихти пропадеш.
Ти б розізлився точно. Навчена та знаю.
І все одно регочуся, дурна.
Але ж колись людина дійде краю,
бо є у неї совість. Не ціна...
Ти зовсім безнадійний. Так банально.
А я із усміхом несу тобі фату.
Фатальні вчинки. Та ще гірше знати,
що більше нічого узяти за мету.
Колись ти пожалкуєш про мовчання,
в мені живе той гордий скорпіон,
що має жало. Жаль, твоє скавчання
оцінять лише кішки за вікном. /09.03. 2012/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383182
Рубрика: Присвячення
дата надходження 07.12.2012
автор: Олена Вєчканова