Зима люто лютувала,
На трембіті трембітала.
Ліс лякала і гаї.
Сили стратила свої.
То ж лягла на синім ґанку,
Відпочити до світанку.
А ворони рано встали,
Кружелять у небі стали.
І давай, що було сили
Каркать. Зиму розбудили
Як із ліжечка вставала,
Посох в подушку запхала
З переляку – жаль до сліз,
Продірявилась наскрізь.
Пух піднявся, розлетівся,
На землі, на гіллі всівся.
Вбрався у дрібний пушок
Сад, неначе в кожушок.
Випхала з дупла голівку
Білка. Зимонька хустинку
Кинула і їй із неба,
Щоб закуталась, як треба.
Зайчика припорошила
І дахи домів накрила.
А на що тепер сама
Ляже? Подушки нема.
Пух донизу із старої,
Як на цвіт бджолині рої,
Мов у вирій в осінь птиці,
Знісся в танці до землиці.
Новий пух пташки-подружки
Подарують на подушку.
Ну, а той, що впав додолу,
В холод сад, лісок і поле
Буде радо зігрівати,
Наче тіло ковдра з вати,
Поки на своїх крильцятах
Не принесуть пташенята
Весну, що теплом озветься.
Пух тоді у землю вмнеться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382739
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 05.12.2012
автор: Крилата (Любов Пікас)