Самодостатнє зло, що роздобріло в нас,
Живе давно – і в цім провина людства.
Зійшовся чварами безглуздими наш час
Та крихітним зерням від волелюбства.
Повторюється все – і зло є зло, воно
Тепер хіба що на октаву вище.
Та їм, оракулам брехливим, все одно,
Чого в кишенях людських вітер свище.
І вже згасає серця волелюбний дух,
Ярмо на шию пнеться заржавіле.
А чи заснув твій розум, чи забився слух,
Чи золото душі вже оскуділо?
А що ж Майдан? Так ніби зовсім не було,
Закарбувався працею Сізіфа.
Прогнувся дух, і знову пнеться зло
На верх Олімпу, як у давніх міфах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382719
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.12.2012
автор: Г. Король