Просиджуючи світанки з кавою перед твоїм вікном,
Ще жодного разу не почувалась такою живою...
Гріючи скло захололе гарячим чолом,
Рахую сніжинки, які від тепла поставали водою.
Вдивляючись вниз з висоти своїх давнішніх мрій і дискусій,
Що навперебій залітали у збуджену голову й душу,
Навчалась читати у погляді, слові чи русі
Багато тих знаків, що бачити зовсім не мушу.
Але за цей гострий і всепоглинаючий подих свободи
Здається, пожертвую з легкістю навіть собою...
Щоб мати можливість прийти до вікна перед сходом
Й зустріти світанок не з кавою, а з тобою...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382622
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2012
автор: Юлія Нечипоренко