Олександрі К.
Люди так люблять стереотипи,
дурнуваті стандарти, хворі кліше...
Ті, що дарують нам болісні схлипи,
забирають веселощі й просять іще.
Не можемо винайти ліки від болю,
І чомусь не втримати в серці образ.
Винною в горестях зробимо долю,
а потім нізвідки беремо сарказм.
Образити легко. Непросто забути.
Зі сповідей грішних тчемо гобелен.
Всередині чорні. Як ніч, як отрута...
Та літати бажаєм, наче той Пітер Пен.
"Вибач" говоримо лиш найріднішим,
бо знаємо як це - ридати без сліз;
Себе ми малюємо як найсильніших,
й не спиться ночами. Безликий сюрприз.
Живемо як можем, когось копіюєм.
Й бажаєм не чути затаєні хрипи.
А чому ми, люди, подібно байдужі?
Це все називається "Стереотипи". (05.02.2012)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382548
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.12.2012
автор: Олена Вєчканова