То підпускаєш, досить рідна,
то знов женеш, мені чужа,
нехай хоч ти і неймовірна,
я зрозумів - ти не вона.
І знову спалені мости,
і рештки мрій впадуть у воду,
спалю я кляті повідки,
що так зв'язала твоя врода.
І хай це їсти буде вік,
але ж тебе лишу я болю,
і хай прийде той чоловік,
що серце грітиме любов'ю.
Тебе я буду пам'ятати,
а може змінить щось життя,
надію час вже полишати,
я побажаю лиш добра.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382324
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.12.2012
автор: Skifius