-Я б Богу віддала любов свою.
-А якби я побачила,то все б зробила.
Бо Бога дуже,дуже я люблю.
З дороги ноги стомлені йому омила.
-Якби ходив сьогодні по землі,
Сльозами я омила б рани Божі.
Вінок терновий я на голові
З нього зняла.
-З тобою ми так схожі!
-Як жаль,що вже не ходить по Землі.
Ми би любов до Бога показали!
Ходили цілий день такі сумні.
-Я хочу,щоб ми Бога зустрічали
На цій землі, я б ляльку віддала,
Поклала би йому іі я в руки.
-Дитино,ти така іще дурна.
-Я б теж хотіла зменшить його муки.
Сміялися над дівчинкою всі,
Що ще мала,що ще дурна дитина.
-А Бог би ти тримав ляльку у руці.
Я теж любити Господа повинна.
І переходять старий,старий міст.
Сидить жебрак блідий,страшний,обдертий.
-Сьогодні вже почався строгий піст.
Дитина каже:
-Жебрак може вмерти.
Старе лахміття злізло із плечей,
Волося спутане із кров'ю на обличчі.
-Такий страшний ходив серед людей!
-А Ви йому хоч лікаря покличте,-
Дитинка каже.Підійшла,до ніг
Поклала ляльку.
-Який ти старенький.
Я хочу,щоби Бог тобі поміг.
Ти ні для кого зовсім не рідненький?
А на чолі в нього сліди вінка
Тернового,як в самого Ісуса.
Маленька дівчинка від нього відійшла.
-Бога любити я сьогодні вчуся.
І озирнулась-а його нема.
Від ляльки лишилась маленька рукавичка.
Вона пішла і тихо підняла.
-Лялько,ти виростеш,бо зовсім невеличка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382143
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.12.2012
автор: Відочка Вансель