Думки вирують в ніч потужною зграєю...
В ночі він ближче, холод - завидна.
Сама собі усе про нього втаюю,
Моя любов і пізня таїна.
Всі таємниці вдень скресають холодом.
Стаю принишклою, як восени трава,
Люблю його останнім перельотом
Та серце у полон бере журба.
Стає так тужно, бо недоступитись...
І гірко дуже, бо в очах зима.
Мені б з долонь його води напитись,
Відчути неба, бо землі нема...
І почуття безлисті і оголені...
Душа - спустошена...
Любов - німа...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381922
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.12.2012
автор: Заир