Погас, мов шлак протуберанців
Поміж розжарених шарів
Пекельних сонячних субстанцій,
Вогонь в очах, що ледь жеврів.
Вітрами, що з пустель арктичних,
Людська холодність обдува
Душі відкритої величність,
Мов храм гріховників паства.
Презирство, злобні пересуди,
Тваринна сутність хижаків,
На кого схожі стали люди?
На купу черствих слимаків.
Душа – не шмат сільського масла,
Що в прохолодному льоху,
Подбай, аби вона не згасла
В тяжку годину і лиху!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381861
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.12.2012
автор: Олександр Обрій