На перехресті всіх стежок, розбиті,
Ми як безумці, що шукають час,
В зневірі розумі й душі закриті,
Ми ті, кому немає шляху вже назад.
Блукає самі в своїх же мріях,
Хоча ідемо і не в той кінець,
В ілюзіях простих ми бачим зірку -
В реальності всього лиш камінець.
І ні, нізащо не здаємось сьогодні,
Хоча і є дурне передчуття в голові,
Все правильне – це білий колір всюди,
Хоч сірість й наш відтінок у житті.
Та неважливо це, ми знову люди,
Ми мріємо, хоч мрії гублять нас,
Ми бачимо красиве щось усюди,
Ми бачимо ще вогник у очах.
Любити, хоч би ще одну секунду,
А потім… потім хай усе пройде…
Ми люди, вищого ґатунку,
Із почуттям у розумі систем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381794
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.12.2012
автор: Невідомська Вікторія