На тротуарі пес старий лежить,
Зламали лапу люди злі,жорстокі.
А вітер листям ніжно так шумить.
Хіба лише собаки одинокі?
І переходить хлопчик,і так пнув
Того собаку з злістю він ногою.
Невже таким жорстоким в житті був?
І народився з черствою душою?
Кинув собаці хліба він шматок,
А масло вниз.Собака подивився,
Чи хлопчик подає йому урок.
Чи він жорстокості в житті навчився?
За руку мама дівчинку веде.
А донька просить:
-Мамочко,дивися!
Собачка тут напевно що помре.
А мама:
-Тільки цим ти не журися!
-Але ж ти вчила всім допомагать,
Любити кинутих і руку простягати.
Де допомоги буде він шукать?
Хіба в біді собак можна кидати?
-Хтось домоможе!
-Мамочко,а ми?
Ми хтось,ми люди,серце в нас велике.
Можливо-хоче пити лиш води.
Ніхто його не буде вже любити.
І так за руку доньку потягла,
Що встав собака,шкутильгав за ними.
І на червоне мама перейшла.
Собака під колесами важкими
Лежить,а сльози по щоці мертвій
Котилися,котилися,котились.
-Мамо,собака!?
-Стій дитино,стій!
Вже вечером із татком помолились,
Просили,щоб собачку лише в рай.
А донька плакала,а донечка ридала.
-Як виросту,собак не кину,знай.
Вона за мною бігла,бо гадала,
Що допоможу,я собі пішла.
Мене за руку мамо ти водила.
А я надію песику дала.
Через надію і машина збила.
Молилась дівчинка,щоб Бог забрав лиш в рай.
Щоби простив,що кинула вмирати.
А біль в душі дитини через край,
Жаль,душу всі таку не можуть мати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381557
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.11.2012
автор: Відочка Вансель