Хто б міг подумати, що так
Зійдуться вкупі негаразди
І задзвенять на різний смак
Відлунням містики і правди.
Невігласом в той мрійний час,
Ще вірячи у правду Божу,
Бродив з натхненням серед вас
І в світлу днину, і в негожу.
Даремно, певне, не відчув
В пік негаразд я суті віри…
Ти ж начебто зі мною був, –
Заступництва не взнав я міри.
Тепер, на відстані руки,
Вдивляючись в зіниці Часу,
Прошу Тебе: мовчи, мовчи,
Остав надію невігласу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381277
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.11.2012
автор: Г. Король