Одного разу з Долею
Ми сильно посварилися
Я думала, що з нею ми
Назавжди розлучилися.
Усе мені здавалося
Приземленим, пустим,
Бо щиро тоді думала,
Що маю бути з ним.
Я довго себе мучила
Вагалася, страждала
Та потім мені Доля
Дарунок дарувала.
Боялася приймати
Я цей небесний дар,
Щоб потім знов не плакати
Не гоїти знов ран.
У щирість подарунку
Не вірила дарма,
Бо Доля дійсно хотіла
Для мене лиш добра.
Манили мене очі
Зелені чарівні,
В яких би потонули
Всі зорі світові.
Дзвінкий і ніжний голос
Мене все спокушав,
Коли пісні кохання
Для мене він співав.
Коли руками своїми
Торкався за мій стан,
То я тремтіла наче
Їжак, що в воду впав.
У мене серце билося,
Згорало, мов в огні,
Коли він шепотів
На вушко щось мені.
Відчула я щось дивне
Злякалась, мов дитя
Та потім усвідомила,
Що це любов прийшла…
17 серпня 2007 рік
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380947
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.11.2012
автор: Соєчка