Я й не помітила, як осінь промайнула,
Дощем забрала бабині літа,
Украла моє нинішнє й минуле.
Ця осінь – дивна, не така як та,
Що кожним порухом в душі невинній
Здіймала бурю, збуджувала грім,
А той тривожив кожен день осінній,
Він його мучив, катував… А втім,
Ця осінь стерла все, до тла спалила,
Пов’язане з старим життям. Колись
Від тих асоціацій я хотіла
Згубитися в сльозах, що розтеклись.
Тепер я осінь ту не пам’ятаю…
Ну було щось. Кохання? Швидше гра.
Тоді здавалося - люблю, літаю.
Провали в пам’яті. В душі – діра.
Не те що би ненавиджу… Не хочу.
Не те що згадувати…просто все одно.
Я навіть як дивлюся в оті очі,
Того не бачу, що було давно.
Красуня осінь стерла все з півкуль,
Намалювала в пам’яті табло.
Мабуть, це в мою користь один-нуль,
Бо я забула, що колись пекло…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380212
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 25.11.2012
автор: E. Insomnia