Де сенс всіх цих поїздок
у відаленні частини країни,
що промерзла до кісток
і скавулить наче зла
прокисла собака
Де сенс сподіватись,
що краще тобі перебувати у
постійному русі,
тільки не рухати сірку у вухах
тільки п’яним битись
у її груди,
груди твоєї комутативної
порожньої квартири
в якій потонуло майбутнє
народів,
і епілептики згоряють
у ламповому світлі
джазові труби,
труби деконструюваних
звуків,
що перетворились
у суцільну наругу
над маленькими молочними тілами
висить туман,
туман із трупів
тварин,
рослин.
Справа в тому, що ми не існуємо,
а лише перебуваємо
в аморфному стані
важілі стрункості
й стрункотілі танцівниці
з мізками генетично не дозрілими
до статевих зносин
все це я вже проходив,
всі ці потяги я вже бачив,
станції
переплітались
зміями під колінами,
а їх здирав
об чужі кам’яні сідниці,
що не звикли
довго сидіти на місці
моя помилка в тому що я не
не мім,
хоча міміка моя наближена
до клоуна чи міма,
моя помилка у тому що я не
виріс в колі, в якому святкують
двадцять чотири години на добу
день народження,
моя помилка у тому,
що я згубив,
абсолютно усе,
бога,
життя,
сигарети,
щойно придбаний алкоголь,
і я втратив тебе,
через те, що я закутався
бетоном у простір знежирений
і обезсилений.
моя міміка
мої міми
я є клоун так
посміхайся сука,
я зроблю тобі приємність,
але опісля аншлагу
ти втратиш як і я усе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380095
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.11.2012
автор: ImmortalPsycho