В двері стукає гість невідомий.
Відчиняю – лиш темрява ночі.
«Гей, озвіться, благаю, хто вдома!»
Тихий голос свідомість лоскоче.
Та лише порожнеча навколо –
Очі пустку хапають невпинно.
Ці слова не забути ніколи
«Відчиніть, я прошу на колінах!»
Потім крики, благання – і в тиші
Наче громом: «Це ти мене вбила!»
Знову вітер розлючений свище:
«Це лиш я, більш нікого тут, мила»…..
Але знову пульсує у скронях,
Сльози падають з кров’ю на руки.
Все згадала! Пробач мене, доле,
За страждання твої і за муки.
За зачинені двері і вікна,
Що у душу тебе не впускали.
Ти пробач мене, доленько бідна:
Я на тебе уже не чекала….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380031
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.11.2012
автор: Міщишина Христина