Давай за тих,хто в коси заплітав
Маленький колосочок із пшениці.
Померлі ручки діток цілував,
Обідом годувавши із водиці.
Давай за тих,що щипали траву,
Давай за тих,що падали,вмирали.
А чи раділи сонцю і життю?
Що скибку хліба щастям називали.
Давай за них.Сьогодні і завжди
Молитися і свічечку палити.
Що замість хліба крапельку води
Поїли,щоб до завтра лиш дожити.
Давай за них.Давай за тих,хто хліб
Сьогодні кине і не піднімає.
Давай,бо він не знає який гріх
На душу рідну нині накладає.
Давай за наш народ і за життя,
За українців,що хотіли жити.
Але пішли назавжди в забуття.
Давай за них.Як по землі ходити
І не згадати.Нищили всіх нас.
Топтали,мучили.Але живі ми досі.
Давай згадаємо отой страшезний час.
Давай подякуєм за хліб і осінь
Найкращу.Поцілуєм хліб коли впаде,
Згадаємо,що колоски вплітали
Жінки у коси.Память хай живе.
Бо в нас є серце,щоб ми памятали.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379951
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 24.11.2012
автор: Відочка Вансель