[i][b]Кришталевим морозцем , обійняв землю ранок,
Сивиною, немов саваном, дерева укрив,
Виглянув із-за штор-хмарин, золотий уламок,
Трохи посвітив, оманливим теплом подражнив,
Іній розтопив, одягнувши сонний серпанок
На ліси й сади, а потім зник... Злетів догори,
Підморгнувши сонячним промінням наостанок,
Заховався знову в небесній імлі, до пори...
Допоки зима не зодягне білий жупанок,
Не вишиє на ньому срібні хрусткі узори
Сніжинками, зірками, морозом...Ой, як гарно
Ходити й милуватися на дерев убори,
Снігом, під ногами рипіти...Це неймовірно,
Це просто чудово...Казка для нас і дітвори,
Як весело нам гратися в сніжки і гамірно,
Кататися на санчатах, спускатися з гори,
Годувати птахів хлібом, сипати їм зерно,
Щоб були не голодні...Їж горобчику, бери,
Скачи проворно, поцвірінькай мені у вікно,
Для душі...Бо для радості, Бог природу створив.[/b][/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379782
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2012
автор: Макієвська Наталія Є.