У контексті вічного говорила про крила я,
Проживала сюжети як пазли картини «Буття»;
Малювала незграбно лиш чорними й білими фарбами
Ті обличчя й думки, що вважала увічнення вартими.
А вони виринали з життя та з уяви фрагментами
Й фіксувались наочно і наживо фактами впертими…
І тоді я губила слова та знаходила відповідь
На питання «Чи буть, чи вже бути не вмітиму?».
Я мовчала для світу – лиш очі тримала відкритими,
Щоб по білому білим писать – «Зможу. Буду. Умітиму.»
Те написане бачу одна – то моя траєкторія,
В ній прожите життя і нова не набута історія.
Хоч за втраченим бігла, не чувши землі під ногами –
У майбутнє летіла стрімглав. Відчувала і знала
Сенс і суть обирати належить завжди визначальними
Кожен зроблений крок називати уроком.
Повчальними
Від початку й донині вважати всі спроби,
та навіть й не звершені,
Бо гальмується рух,
як минуле сприймаєш довершеним;
В круговерті подій не губити себе і надію
Відчувати і жити на повну. Я хочу! Зумію!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379667
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.11.2012
автор: руслана світлична