Це була така усмішка, яка не забувається.
Вона витягує душу і загортає в неї тіло.
Кілька хвилин, кілька ейфорійних хвилин
живеш навиворіт.
Це був такий погляд, що пронизував.
Він ловив на гачечок і обіцяв найщирішу дружбу.
Кілька хвилин, кілька цих щасливих хвилин
Я була безсумнівно певна: так і буде.
Це був такий голос, що змушував вірити.
Витягував усі таємниці. Заглядав в усі закутки…
І вже на другий день, лишень на другий день
Ми обговорювали наркотики та секс.
Це була така людина, яка має померти.
Невдовзі. І повідомила мені про це так, між слів!
У цей ненависний другий день
Я могла запитувати про все, крім єдиної фрази.
Це була людина, без якої світ збідніє.
Він викликав у мене радість, біль та агресію.
В одну мить. А потім змушував усміхатися.
І останнє, що я почула:
«Ти просто не уявляєш, як кайфово
проживати кожен день, мов останній».
19.11.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379655
Рубрика: Верлібр
дата надходження 23.11.2012
автор: Марія Дачковська