Він щирим був, мов мамина рука,
Немов вогонь – гарячим і яскравим.
Ні голод, ані праця нелегка
Струн золотих в душі не обірвали.
Жив на землі, мов ангел в небесах.
Молот і серп йому впихали в душу.
Вгору тягнувсь, як сонях на полях,
Всох, наче корінь хтось йому порушив.
Чом не сприйняв той світ, в якому жив?
Чом швидко так стулив бездонні очі?
Отвіт простий: Вкраїну він любив,
Народ, якому світлий путь пророчив.
Все на олтар поклав – сім’ю, майно,
Життя. Що може буть дорожче цього?
Зберіг лиш віру в серці у добро,
Любов святу до рідного усього.
Вклонімося ж поету Василю –
Що смерть прийняв, та не зігнув коліна.
Як він, любімо, щиро вас молю,
Вітчизну рідну - неньку Україну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379104
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2012
автор: Крилата (Любов Пікас)