Стою відкрита всім лихим вітрам
Хоча й в одежі, але ніби гола
Я не захищена та чи знати нам,
Що життя наше, то не наша воля.
Чи знати нам, що ми безкрилі,
Що помираєм так і не зрозумівши
Люди – ангели земні безкрилі
І падаєм з гори у низ цього не зупинивши.
Стою я на верхівочці найвищої гори…
Й поруч гори, як я дивлюся
На них, як я, стоять люди всі прості
Незахищені, як я, і я молюся.
Й від нас нічого в світі не залежить
Ні наші вчинки, думки чи слова
До чого наший ніби вибір,
Коли є результат від нашого життя?
Й на сотні тисяч поколінь
Для нас сценарій написали
Дурниця кажем? То відкинь
Докажи, що це не правда, що збрехали.
Стою я на верхівочці найвищої гори
Без канату, сітки й страхування
Невірний крок й політ у низ,
І стукіт серця нашого востаннє.
Подих, жест від нас ніколи не залежать
І, як спіткнешся нема кого винить
Ти на нитках лялька, ти ведешся
І вибору тобі ніколи не зробить.
І від хвороб, від катастроф, аварій
Мені, тобі ніколи не втекти,
Що є дві дороги у житті, ми знаєм
Та за нас вже вибрали й дали.
І не питай хто це, що за сили,
Що за тебе вирішують, ведуть
Це сили ті, які тебе у світ пустили
Вони ж тебе із нього заберуть.
Стою я на верхівочці найвищої гори
І погляд навкруги кидаю
На горах стоять багаті й бідняки
Здорові люди й ті хто помирає.
Старі і підлітки, рослини, ембріони,
Тварини і комахи, і усе живе
Немає тут різниці звідки ми і хто ми,
Ми порізно і ціле ми одне.
Стою я на верхівочці найвищої гори
Хоча й в одежі, але ніби гола
Я не захищена, та чи знати нам
Що наше життя, то не наша воля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378671
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.11.2012
автор: temapk