Біля гаю стоїть дівка,
до верби схилилась.
Притулилась чорнобрива.
сумом зажурилась.
Розкидає в воду вітер,
з шувару покоси,
Розпліта неначе віти.
дівочії коси.
Розгулявся лобуряка,
жалості не має.
У долонях небораку,
він слізьми вмиває.
Тут разом колись ходили,
збирали Коралі.
Коли б знати було сила,
що чекає далі…
Кричить в житі перепілка.
хтось підрізав крила.
Плаче в гаї гірко дівка,
бодай все згоріло .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378617
Рубрика: Поема
дата надходження 18.11.2012
автор: Дід Миколай