На превеликий жаль, так повелося. Я ревную.
І всоте скажу зайве: що болить душа.
Та ти не зловтішайсь: не претендую,
Бо я не маю права: я – чужа.
І то так довго. То вже неможливо.
А я усе мовчу, мовчу, мовчу…
Бо знаємо обоє: не важливо
Те, що вночі я задихаюсь і кричу.
Ну от для чого роз'ятрила рани?..
Тобі ж то не цікаво.. Мрію про одне:
Щоб вимикались почуття пультами,
То надто важко жити з тим, що не мине.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378570
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.11.2012
автор: Настя Мозгова