На тебе падає небо
Тонкими цівками пожовклих надій,
Неначе зрозуміло-нерозгаданий ребус,
Який вривається у вже звичний стрій,
Де ніщо тебе не дивує,
Де у погляді ховається скло,
І ніжна безпорадність тебе не врятує,
Де не в очах, а в намисті - дно,
Звисають загострені листки життів
З проникливо-вбивчої живої блакиті,
І кожен з листочків так би хотів
Торкнутись до неї, ожить і любити!
На тебе падає небо
Смарагдово-сірим оберемком думок.
У нестримному круговороті чи почує хто-небудь
Музику непротоптаних шляхів та стежок?
14.11.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378354
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.11.2012
автор: Анастасія Мосевич