Пробач мені, та далі не піду.
То надто боляче себе отак картати.
Я сил у собі більше не знайду.
Я вже не можу далі вибачати.
Я вже не можу, бо не безліміт:
Тарифи йдуть, лишаючи рахунки.
Я вже дійшла до краю. До воріт.
За ними пусто. І нема рятунку.
Пробач мені, та я не можу так.
Бо просто пусто…просто не тримає…
І я б хотіла заперечити, але не знаю як:
Є ти. Є я. А нас… а нас немає.
Усе б віддала, щоб було інакше..
І щоб щораз себе так не картати,
Та всередині серце, як заклякше.
Не я себе… Тобі мене прощати.
Тобі, а не мені, бо я не маю порятунку.
Мені одна дорога – в пекло, тобі ж далі йти.
Я грішна. Не ціную долі подарунку.
Я завше з ним. Прости мені… Прости…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377828
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.11.2012
автор: Настя Мозгова