---

Дивна  апатія.  Існування  без  цілі.
Не  можу  взятися  до  справ.
Як  тільки  згадаю  очі  милі  і  рідні,
За  них  я  би  душу  продав.

Я  пам’ятаю,  як  ти  прийшла  увісні.
Хоч  ніколи  не  підпускаю  до  себе.
Ти  також  стоїш  від  усіх  в  стороні
І  чути  лиш  шепіт:  «Не  треба».

Скажи  тільки,  що  не  треба  робить
І  тієї  ж  миті  я  б  скорився.
Не  проси  тільки  тебе  не  любить,
Бо  так  тоді  вже  помилився.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377574
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.11.2012
автор: noisyZ