Одного дня троє братів прогулювались темним, страхітливим лісом. Шукали вони величезний і дорогоцінний скарб, який знаходився в глибині лісових нетрів.
Брати довго блукали цим лісом, так і не знайшли цінних скарбів, тоді вони вирішили піти різними дорогами. І от старший брат, Владислав, що був дуже розумний і підступний, забажав сам один заволодіти скарбом. І пішов він у безодню лісових хащ сам, а молодших братів відправив іншими звивистими дорогами.
За якийсь час Владислав підійшов до чорного-чорного озера. Воно було глибоке і темне, а на дотик ще й льодяне. Коли хлопець вступив у нього, то щось потягнуло його на дно. Але розумний брат володів магічними здібностями, тож він зумів своїми чарами висушити озеро і врятувати своє життя.
Дно зачарованого озера було вкрите дорогоцінним камінням, і його було хтозна-скільки.
- Ось це так скарб! – сказав сам собі старший брат.
Коли він вже був на середині осушеного озера і хотів забрати з собою всі скарби, то дорогу йому заступила постать у каптурі. Стало дуже холодно і страшно. Він не міг поворушитись, хоч дуже хотілося махати руками і взагалі хотілося дати дьору з цього місця.
Ось це так скарб, - думав він. – сама Смерть мені в подарунок.
Вона була сердита, що її домівку (чорне зачароване озеро), висушили, бо раніше всі подорожні топилися у цьому озері. Тому Смерть вдавано привітала старшого брата з такими успішними здібностями і сказала, що йому ще рано вмирати. Натомість, вона йому вручила кошичок, і дозволила взяти в неї все те, що йому потрібне для життя. Старший брат дуже зрадів, він швиденько накидав у кошик коштовного каміння, і пішов собі далі. Ішов він три тижні чи й більше, дороги до дому так і не знайшов. Голодний, холодний і безсилий покинув цей світ старший брат.
Середущий брат, Ярослав, який був дуже пихатий, йшов по зачарованому лузі. Цей луг був весь у квітах, причому квіти були настільки яскраві, як у намальованому мультику, але хлопець їх не чіпав, бо вони здавались йому живими. Він йшов і однією рукою весь час намагався своїми чарами, нашкодити природі. Його здібності тут не діяли, тому він нагло топтав квіти і зелену травичку своїми ратицями, і з квітів злітали метелики, неймовірно красиві. Вдалині середущий брат побачив одне велике дерево з пишним яскраво-зеленим листям. А біля цього дерева сиділи дві молоді дівчини. Одна, в легкому білому сарафані, волосся розпущене, а на голові у неї вінок із квітів, інша в чорному шовковому платті, обличчя вродливе, хоч і бліде, а на голові чорний-чорний каптур. Вирішив середущий брат украсти незнайомку, яка сиділа біля цього великого зеленого дерева, але не ту, яка на голові вінок із квітів мала, а іншу.
От ідуть-ідуть вони дорогою, спочатку кам’янистою, а потім тернистою. Обколов вже всі ноги свої середущий брат, от і вирішив сісти відпочити. Дивиться він на дівицю, а вона ще більше поблідла, от і питає її:
- Чом така бліда ти?
Баришня глядить на нього своїм темним поглядом і промовила:
- Вічно бліда я,
вічно красива.
Чорний я Лебідь,
Недоля я сива.
Біда і нещастя спіткають тебе,
якщо ти побачиш мене!
Почув це середущий брат, злякався, і вирішив прогнати Недолю.
- Іди-іди від мене панно пречудова, і не вертайся більше на мої шляхи. Нехай мені завжди щастить від Бога, а не від тебе, Чорний Лебедю лети!
Недоля тільки голосно засміялась. Вона й не думала покидати середущого брата, от і залишилася з ним навічно.
Молодший брат, Данило, був спритним і хитромудрим. Блукав він темними чагарниками вже кілька днів, і ніяк не міг вийти з них. Ось і вирішив він видертись на найбільше дерево, і подивитися навкруги. Так і зробив. Ліворуч від себе побачив прекрасну квітучу галявину, праворуч – висушене озеро, яке виблискувало смарагдами. Думав молодший брат, що йому робити, тай надумав іти в сторону галявини. Побачив він там багато яскравих метеликів і пребагато пломенистих квіток. Стало йому дуже добре, легко і відчув він неймовірне заспокоєння. Удалині молодший брат побачив одне велике дерево. А біля того зеленого дерева сиділо дві юні дівчини. Одна, в білому шовковому платті, обличчя рум’яне, волосся зібране в косу, а в руках вона тримала веретено. Молода дівчина пряла міцну рівну золоту нитку. Інша, була в чорному платті, схожу на мантію, мала вона золотисте волосся, яке закривав чорний каптур. На колінах у блідої дівиці сидів чорний, худий котяра.
Молодший брат вирішив подарувати юній діві гарну червону стрічку. А саме тій, яка пряла міцну, золоту нить людської долі. Він умилостивив Долю принесенням їй подарунку. Ось тепер молодший брат отримав свій величезний, дорогоцінний скарб – Долю. А вона забезпечила його щасливим життям.
Ось вам казочці кінець, хто читав той молодець.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377229
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.11.2012
автор: Анна Джоунс