В моїй душі собор стоїть.
Каскад свічок золотоверхих
Він береже, й душа летить
До ненароджених і мертвих.
І в стінах тих собору є
Все те, що для життя потрібно.
Там щастя сховане моє
Для злого ока непомітне.
Надія й віра там живе
У те, що кожний день,
Нам радість і щастя принесе
У райдузі пісень.
Любов в соборі тім горить
Як свічка золота
І може всіх вона зігріть,
Коли вона свята.
І мрія лине в кращий світ:
Летить над куполами в небо.
Й легкий, й чаруючий політ,
Неначе крила є у тебе.
Собор мій, запевняю Вас,
То не руїна цегли й бруду,
То витвір, що спиняє час
І душу повертає люду.
Тому прошу Вас, не руйнуйте
Те все святе, що є в людині,
А храм життя Ви побудуйте
І відродіться із руїни.
© Віра Дутчак, 2004 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377102
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.11.2012
автор: Віра Дутчак