Ти знаєш, люди "помирають",
У них холонуть руки.
Вони себе вже не впізнають,
Стирають пам`ять муки.
Сліпці по вулицях мандрують,
Темрява викрала поводиря.
І перехожих теж не чують,
Не світить їм жодна зоря.
А ти тинявся зовсім поряд,
Не зміг пройти чи оминути.
І всі казали, що навряд чи
Їхні зустрінуться маршрути.
Та й душа не хотіла оживати,
Зима, осінь, літо, без весни.
Вона звикла просто існувати,
Для чого це долі, поясни?
А дощ знав більше за усіх,
Та він не видасть таємницю.
Душу оживив твій щирий сміх,
А поцілунок зачинив темницю.
Друзі кажуть - божевільна,
А я не буду сперечатись!
Людина ж кожна вільна,
Чого ж нам двом боятись?
Ти вільний теж, не забувай,
Нікого ніколи не тримала.
Смачний наш із тобою чай,
Давно таким не смакувала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377002
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2012
автор: Lili