пам’ятаєш , в парку гуляли,
по руках тік кохання струм,
радо ми себе дарували,
а тепер лиш осінній сум.
по під вікна все ходить зі сном,
і по склу гримить до рання,
щоб під рамкою, з тріснутим склом
розбудити знов кохання.
що з тобою, в рамку красиву,
заховали на все життя.
прощавай і бувай счаслива,
я ж дощем , стечу в небуття.
бо як скло, знов не стане цілим,
не вернеться кохання знов,
скоро сніг покривалом білим,
приховає мою любов…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376968
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2012
автор: Федик Юрій Михайлович