Відпочивали ми родиною в Карпатах.
І різних див там надивилися багато –
Гірськії ріки та смереки над дахами,
І буйні зарості оману берегами.
Та нам чудес здалося тих уже замало.
Бо нас Говерла дуже кликала й гукала.
І ми пішли. Чотири кілометри вгору!
В задусі лізла я у простір неозорий.
Та все ж я виповзла, звичайно, на Говерлу,
Хоча здавалося, що я уже померла.
Що моє серце розірвалось, й під кущами
Розкидані були від нього лише плями.
Туди я лізла і повзла вже на карачках.
Мені здавалося – оглухла і незряча.
Обабіч стежки я чіплялась за каміння,
В колінах стримуючи скрегіт і тремтіння.
Коли вже видерлася, бачу – рідна мати!
Немає слів, щоб про красу ту розказати.
Навкруг розкинулись величні горді гори,
Які від люду вимагають і покори,
І дисципліни, і пошани, і любові.
І кличуть знову нас до себе пишні гори.
Якщо лишилася живою, слава Богу,
Наступним літом готуватимусь в дорогу!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376547
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 09.11.2012
автор: Ліоліна