Не Моцарт я,не Гегель і не Кант!
Нових світів я не творив-я жив в мішку старому...
Я повелитель власних пут,неволь і грат,
Благати,плакати,кричати,тліти до оскоми!
Я не поет -я просто полонений слів,
Який не може без рим жити...
Я винахідник і проектор власних снів,
Я Бога бачив у обличчі Світу!
Я обережно в собі плекав Слово,
Граніт Його до іскр я черкав,
Ходив по колу знову й знову,
Допоки Істину для себе не пізнав!
Я дивився,я кричав,вивчав,але не бачив,
Я злився,плакав і шукав...
Але для Бога то ні шеляга не значить,
Якщо Його ти в серце не прийняв!
Допоки не пробився ти крізь терни,
Крізь покручів суспільства до Зірок,
І Гамлет ти,і Дон Кіхот на власній сцені,
Не треба зачинятись на замок!
06.11.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376357
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.11.2012
автор: Той,що воює з вітряками