Осінній дощ. Летіли краплі,
Змивали марева з небес.
А тротуаром бігли кралі
У спідньому, а може й без...
Удвох. Підбори цокотіли
Спішили, не дивились ніц…
Виблискували ніжки білі
З-під коротесеньких спідниць.
Гриміло. Тільки дуже тихо,
Мабуть і грім угледів щось
Спокусливо-палке, на лихо.
Стріляв, тепер шепоче... ось...
І вітер, що зривав каштани,
І парасолі видирав,
Зробився чи хмільний, чи п’яний,
Затих і мовчки «ловить ґав»...
Злило асфальт, каштани, клени...
А я – вчаровано дививсь:
Яка краса біжить крізь мене...
Яке ганебне слово – «крізь».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376193
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.11.2012
автор: Віктор Нагорний