Ти так довго мовчиш
І не дзвониш уже,
Тільки янгол один
Ще мене береже.
Ти змінилась тепер,
Стала зовсім не та…
Я тоді зрозумів,
Що таке пустота.
Сенс утратив в житті,
Хоч була в мене ціль,
Біля тебе завжди
Я не знав слова - біль.
Я п’янів, я летів
І горіли вуста,
Ти пропала кудись
І в душі пустота.
Подзвони, як колись,
Чи хоч раз напиши,
Бо вмирає душа,
Я прошу не гріши…
Може доля така
Хоч вона не проста,
Бо найгірше в житті
Це страшна пустота.
Ти заповни дзвінком,
Чи листом пустоту,
Не роби ти із мене
Ще раз сироту…
Як почую тебе,
Прочитаю листа,
Зникне певно тоді
Ця страшна пустота.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375346
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.11.2012
автор: Віталій Назарук