Відпусти моє тіло і душу,
Нехай буде моїм хоч одне.
Адже твоя присутність так душить,
І щоразу вбиває мене.
Відпусти мої зв’язані крила,
І не дай опуститись на дно.
Я тебе до безтями любила.
І люблю… Та тобі все одно.
Відірви моє серце від себе,
І зітри моє фото в собі,
Бо для тебе вже я – не потреба,
А у мене немає межі.
Відштовхни мене ще раз подалі,
Нехай впаде остання сльоза.
Нехай буде усе, як у драмі,
Тоді стане на місце душа.
Тоді зможу заклеїти рани,
І нарешті зібрати думки.
І тоді буду рухатись далі.
Я зумію. Лиш ти відпусти.
03.11.2012 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375321
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.11.2012
автор: Альбіна Кузів