Не нарікаю я на Бога,
Він завжди поряд десь сидів.
Як вилась стернею дорога,
Як до крові збивала ноги -
Цілунком ніжним їх гоїв.
Не нарікаю я на Бога,
До неба поглчд Він відкрив.
І показав достатньо вміло,
Що чорне – чорне, біле – біле.
І а пекло вхід мені закрив.
Не нарікаю я на Бога.
Йому «Осанна!» я кричу.
Вмив сонцем тьмяні мої коси,
Тугу укинувши в покоси,
Дав крила брати висоту.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375283
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.11.2012
автор: Крилата (Любов Пікас)