Я так люблю цей свіжий подих вітру,
Що крізь вікно в обличчя мені б'є.
І я прикривши шапкою макітру
У голові гадаю щось своє.
Сиджу, міркую про тяжке життя
Про рідну неньку, що весь вік страждає.
Хоча і серце повне каяття.
Господь, чомусь, мені не пробачає.
Нехай в житті я маю не багато.
Нехай страждаю майже все життя.
Нехай не можу я сказати: "тату,
Плече підставте, бо втомився я".
Я щиро вдячний Богові за все,
За те, що поряд матір і бабуся.
Що тільки світло серденько несе.
А жити я колись таки навчуся.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374927
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 02.11.2012
автор: Владислав Похилый