Величезним шарфом, замоталась під самі очі,
Щоб крізь світлі шпарини, зазирати у світ непевний.
А коротке пальто, ледь прикриє твій стан жіночий,
Обсмикнути по нижче, намагаєшся все ж даремно.
Не зігріє камін, ще немає для нього дому.
Чай ніхто не налив, бо зіпсований ржавий чайник.
Ти питаєш «Чому?», відчайдушно чи підсвідомо,
Серед безлічі вулиць шукаєш тепло звичайне.
Перебравши кістки, тих скелетів, що виснуть в шафі
І на кожному з них є клеймо від твого коліна.
Вони просто хотіли ввійти в твій щоденний графік
І могли б збудувати дім для твого каміну.
Замоталась шарфом, хай вбирає дрібні сльозинки,
Через них не помітно свічок у ласкавих вікнах.
Безнадійно чекати, нізвідки, свою половинку,
Та бажання гріє теплом і ніяк не зникне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374764
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.11.2012
автор: Любов Чернуха