Ну, ось уже нарешті просвітлІло.
Промінчик сонця лапу протягнув
Мені в вікно, потисла її сміло.
І потиск цей печаль в душі задув.
Захмурене розвиднілося небо.
Заграло сріблом озеро яснЕ.
І знову чайки віднайшли потребу
В пікет іти, шукать риб’я мале.
Я думала, птахИ ці відлетіли.
А ні, тут ждали, як і я, тепла.
Затріпотіли крилами, зраділи.
Лишилися в містечку не дарма!
До тла розбили морок їхні груди.
А к'яркання прогнало тишину.
На вулиці повиходили люди.
Щоб знов славИти осінь золоту.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374573
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 31.10.2012
автор: Крилата (Любов Пікас)