Доброзичливість цих дивних людей вражала своєю не нав’язливістю, яку так не любив сам Блейд. Як вважав, він давно вийшов з того віку, коли нав’язливість сприймалась з розумінням, і тому волів інколи лишатись на самоті, поки про нього згадають. Та тільки не у випадку з новими друзями. Кожен намагався бути йому чимось корисним. Після ознайомлення з програмами, та оволодіння з ними, до кімнати зайшла Таня, і допомогла з влаштуванням в кімнатці. По її словам, на час проживання тут вона його власна, і він може почуватись тут як дома.
Під час спільного обіду Блейд досить вільно підтримував розмову, темою якої були його записи, його дивне захоплення вже протягом багатьох років життя. Відчувалось, ці люди щиро цікавляться його творчістю, і ладні слухати довго та уважно. Це було щирим захопленням його персонажами, було видно, що потім не прийде в голову насміхатись над ним, як це було не рідко з іншими знайомими Блейда.
"Тобі необхідно вести корекцію текстів, - озвався Щек, - коли перекидав тексти, трохи читав. ." – Блейд скрушно похитав головою. – "Я знаю, та з моєю безграмотністю.. – Блейд тільки махнув рукою. – Коли буду думати про правила, можу втратить суть сюжету." – "Полковнику, може хтось займеться правкою та корекцією, цю творчість не можна так залишати." – озвалась Либідь. Полковник тільки хитнув головою. – "Ось ти цим й займешся, - і поглянув у бік Блейда. – Ти не проти?" - "Ні, я буду радий подібній допомозі, та доведеться почати чистку з самих ранніх, вони особливо запущені. І вести правку під моїм наглядом.. там надто багато власного, що передає настрій та мої переживання." – "Добре, братику." – легко усміхнулась Либідь. Їй подобався новий друг. Подобалась його не рішучість в спілкуванні, подобалось як він дивився на неї та на Таню. В очах було захоплення, легкий сором і намагання відвести погляд, коли помічав оголені частини тіла. Вона виразно бачила його думки та емоції, він давно був сам, і забув про існування такого задоволення як спілкування з гарними дівчатами. А, що говорити про інтимні стосунки, з букетом його комплексів він важко йшов на нові знайомства, і вже тим більше, не міг піти на тимчасові стосунки, та й не було подібного в його вихованні. Якщо заводить стосунки, то на все життя; як у неї з Хоривом, як у Тані з Полковником. Та в цьому вона не помічник, може згодом, коли він почне внутрішньо змінюватись, зростати, міцнішати.
По закінченню обіду, з мовчазного дозволу Полковника, Блейд пішов до своєї кімнати; він ще не зовсім освоївся з своїм новим оточенням.
"Що скажеш, Полковнику?" – Хорив відкинувся на спинку зручного стільця, та запалив тонку сигарету. Обід пройшов в деякій напрузі, що зникла після того, як новий друг пішов до іншої кімнати. – "Ми встигли саме вчасно, ще б місяць, від сили два, і в нього був би новий зрив психозу від самотності. Зараз йому потрібен час на звикання, потім почнемо тренування, але не поспішаючи. Часу достатньо." – "Важко буде, він такий запущений.." – критично озвався Хорив. – "Змінювати світ, ставити його на дибки, буде ще важче." – замріяно усміхнувся Полковник. – "Що ти маєш на увазі?" – запитав Щек, він помічав тільки легкий фон майбутніх подій, від них йшли мурашки по шкірі. – "Ще не знаю.. Координатор говорив, що в цьому часі лишилось близько кількох тисяч розвідників, таких же як я божевільних шаленців. Вони розкидані по всій планеті. Я просто подумав.. якщо всіх зібрати в одному місці, посадить на байки, та вийти на трасу.. А ?.." – "Ти дійсно божевільний, Полковнику ! вивести на трасу банду в кілька тисяч байкерів.." – без апеляційно заявила Либідь. – "Так, задум божевільний.. з іншого боку, в тому випадку світ і справді стане дибки.. – подумав у голос Щек. – Скільки у нас часу?" – "До весни можна не поспішати. Ця думка тільки формулюється, потрібно ще придумати, як всіх знайти." – "Створити свій сайт, лишати на ньому власні повідомлення, існує ж якийсь знак, по якому ви можете впізнати один одного." – "В планах командування подібного не було, та всі ми випускники одної академії, не варто зважати на її філії по всій системі.. Щек, будеш думати над шапкою для сайту, постав нашу планету, вид з космосу, і підпис "Гарячих дюз". Це самий популярний тост в відкритих світах, хто його знає, той зрозуміє. " – На цьому й порішили.
Вихідні пройшли з користю для всіх. Полковник та Хорив не залишали своїх розкішних кімнат разом з своїми подругами. Щек та Кий вилежували боки, дивились фільми, інколи заходили до Блейда, попити кави, чи випалити зайву сигарету, Полковник дозволяв палити тільки на кухні та в кімнаті Блейда.
"Ні про, що не хвилюйся, і нічого не бійся. Проблем не буде." – заспокоював Кий свого друга. Блейда, від самого ранку бив нервовий мандраж. Йому довелось сьогодні рано встати, щоб пунктуально прийти на роботу. По дорозі, Кий кілька раз зупинявся, щоб накачати його міцною кавою, та збити нервовий мандраж. Блейд переживав, що спокійно звільнитись не вийде, і йому доведеться відпрацьовувати зайві тижні, що могло пошкодить планам Полковника, та й його власним; він давно надумав звільнятись, та тільки не міг знайти нову роботу. Чорне "субару" шефа вже стояло біля прохідної на митний склад. Блейд, вже заспокоєний кавою, піднявся до офісу.
Все вирішилось як най краще. Шеф не сильно переймався його звільненням, тільки пожалів, що вони втрачають такого сумлінного робітника, і власне подзвонив в бухгалтерію, і попросив про видачу розрахунку за відпрацьовані дні. В результаті Блейд вже за годину вийшов з офісу, маючи в кишені трудову книжку, та подвійну зарплату. Коли вони їхали геть від складу, Блейд і не озирнувся, тут не було ні друзів, ні добрих людей, за якими було б варто сумувати. Про власне майбутнє намагався не думати, була впевненість, що самотній період його життя закінчився, тепер є люди, що щиро ним переймаються.
Блейду дали кілька днів на відпочинок. Тим часом Полковник кілька раз виводив свою банду на дороги Києва, привчаючи до тісноти вуличних переміщень. Та і в нього не вистачало на довго терпіння; не міг справитись з постійним хамством на дорогах, постійною зневагою людей один до одного. Кілька днів з його обличчя не зникала цинічна усмішка. В котре вийшовши на вулиці, вони не довго їздили, обираючи для зупинок затишні куточки, або паркові алеї біля метро Арсена. Як виявилось ці місця були постійним місцем збору неформалів міста, тому й ставали центром уваги всіх хто там був. Як би там не було, появу банди байкерів на потужних машинах завжди вітали стриманими усмішками, руками піднятими в привітанні. Блейд намагався в подібні моменти триматись поблизу Щека або Кия, ніби поруч них було більш спокійніше, він і не знав, що над ним вже почали роботу. Друзі допомагали заводить нові знайомства, підтримували будь яку тему розмови, і спостерігали за тим, щоб новий друг відчував себе спокійно. Сам же Полковник від самого знайомства вів корекцію свідомості Блейда застосовуючи підсилювачі комбінезону, щоб робота велась на більш тонкому рівні, інакше б Блейд помітив би втручання в свою свідомість. Це було важко, робота вимагала великої уваги, тут не можна поспішати, чи намагатись встигнути зробити великі масштаби за короткий час. Блейд, по завершенню корекції, мав стати подібним до Хорива – спокійним, врівноваженим, трохи флегматичним, стати самим собою як було заплановано самою природою від моменту народження. Найбільший вплив корекції мав припасти на придбані комплекси, додати впевненості в свої сили, рішучості в діях. Всього іншого вистачало, і тільки необхідний час для активації.
А потім для Блейда почались важкі часи. Коли б не лягав, його піднімали ще на світанку, тягнули в холодний душ, після нього кава з молоком, і ..
Був ранковий шок, коли проснувся від бажання бігти до туалету, і виявив біля ліжка спортивний костюм, та зручні кросівки. Вже сам здогадався для чого це приготовлено, тільки вчора Хорив говорив про ранкові пробіжки. Хорив виявився невблаганним тренером, і знаючим чого можна вимагати та чекати від свого слабосилого друга. Як для першого разу вони зробили крос дистанцією до двох кілометрів, та й то, останні метри Блейд біг тільки завдяки своїй силі волі та самолюбству. В його очах темніло, груди піднімались як ковальські міхи, коли вони повернулись до квартири. І перш, що помітив, високий келих з мутно-білуватою рідиною, келих тримала Либідь.
"Що це?" – перевівши дихання запитав. – "Домашня сметана, пиво, трохи зелені, спеції. Це буде твій ранковий коктейль, за пів години до сніданку." – іронічно усміхаючись, відповіла Либідь. – "Це, пити обов’язково?" – "Якщо хочеш уникнути покарання, будеш пити, - долинув з кухні голос очільника банди. Блейд пішов на голос. Полковник сидів на м'якому стільці, відкинувшись на стінку, та закинувши ноги на столик. Таня поралась по кухні, Либідь приєдналась до неї. – Твої ранкові тренування тільки починаються, тобі необхідно підтримувати свій організм, поки він не набере необхідного резерву." – уста Полковника поповзли до гори, Блейду довелось обережно випити коктейль. Він знав, подібні усмішки Полковника нічого втішного не обіцяють. У Блейда були погані передчуття, і він не помилився. Прийняти душ після пробіжки не дали, очільник простежив як коктейль було випито, і коротко запросив пройти до іншої кімнати, а там роздягнутись до білизни.
Важко описати ті відчуття, враження, які лишились після масажу. Полковник розклав Блейда мало не по кісточкам, сильними руками розім’явши кожен його суглоб, м'яз, чи найменшу кісточку. Від захоплення Блейд кричав, від болю.. співав, вірніше, намагався співати початок арії з опери "Паяци". По завершенню масажу все тіло Блейда нагадувало желе, ноги не слухались, і по дорозі в душ йому доводилось триматись за стінку. Тільки душ полегшив його страждання, а ситний сніданок зняв погані враження – Полковник мало зважав на його крики, роблячи масаж з відсутнім виразом на обличчі, ніби робив рутинну роботу. Блейду було соромно за свої крики, проте очільник знову став ввічливим та люб’язним, а друзі.. таке враження, що вони не чули криків. Та на цьому враження молодого чоловіка не закінчились, ним тільки почали щільно займатись.
З думкою, що його очікує цього разу, він піднімався кожного ранку. Не знав, що це – муки чи радості. Ранкові тренування, де вже кросом Хорив не обмежувався і починав тренування по єдиноборствам, почавши з самих простих рухів гімнастики кунг-фу; масаж, де після Полковника, Блейдом займалась Либідь. І якщо перед очільником можна було нічого вже не соромитись, то перед дівчиною важко було стримувати свої почуття. Інколи й доводилось стримувати свої відчуття.
"І даремно, - озвалась сестра, під час першого масажу. – Ти починаєш напружуватись, а це мені заважає. Сприймай мене зараз як лікаря, я знаю, що мені робити." – "А можна без цього обійтись," - здавленим голосом запитав Блейд, лежачи на животі і відчуваючи її пальці на своїй спині. – "Якщо хочеш уникнути покарання, доведеться терпіти." – не зворушливим голосом відповіла, і кількома легкими ударами розслабила тіло Блейда. Цього разу від власного крику він цілковито охрип, і кілька годин був змушений мовчати, уникаючи дивитись сестрі в очі, деякі моменти масажу до того були збудливими, що крики переростали в крики від захоплення. У відповідь Либідь стримано усміхалась, вона знала ефект від свого масажу, і співчувала брату, йому довелось надто довго бути на самоті, щоб довести себе до такого стану.
Вони були на квартирі майже місяць. Не помітно для самого себе Блейд втягнувся в божевільний ритм життя, початий того осіннього вечора коли перед ним виникли ці божевільні байкери. Довіра до них зростала, повага до Полковника перейшла до поклоніння, довіра до друзів почала доходить до абсолюту. Він починав забувати про тяжкі депресії від самотності, хоч інколи тікав до кімнати, але вже від того, що інколи його втомлювала така кількість людей, та постійне сприймання їхнього пси-фону. Подібна поведінка поважалась, які бажання приймати участь в прогулянках, чи лишатись дома. Ніхто нікому не нав’язувався, і це поважалось. Сам же Блейд поважав подібних людей. В тренуваннях дійшов до того стартового моменту, коли ним власне міг зайнятись Полковник. Дякуючи особливому меню, коктейлям, що готувала Либідь по рецептам Полковника, Блейд почав помічати зміни. Поступово зникла худоба, якої так він сам соромився, завдяки постійним гімнастичним вправам та масажу виправилась осанка, і він вже не ходив зсутулений. На тілі вже проступав відчутний м’язовий рельєф, починало подобатись власне відображення в дзеркалі.
Ранком в п’ятницю, в хвилини відпочинку після тренувань, до кімнати зайшов Полковник. Інтуїція попередила про його прихід, тому Блейд вже був готовий до важливої розмови. Очільник почав одразу, не зволікаючи на пусті балачки: - "Я задоволений, твоїми успіхами, Блейде, - послідувала коротка усмішка, від якої в молодого друга пішов холод по ногам, він вже знав її значення. – Думаю, настала пора дещо тобі пояснити, щоб потім в тебе не виникало запитань. Як сам вже помітив, тут зібрались.. дещо не звичайні люди. Всі ми наділені великими внутрішніми силами, згодом ти сам зрозумієш якими саме. Справа в тому, що й ти ними володієш, і деякими можеш керувати сам. Та в тобі приховано по справжньому великі сили, і їх настала пора активізувати. Ти готовий?" – "Полковнику, я не розумію, для чого це тобі? Вам всім?" – "Все дуже просто, Блейд, з іншого боку.. Ти маєш розуміти, подібні сили даються для певної мети, мети яка має продовжуватися все життя. Наша мета змінити світ, змусити людей подивитись в гору, згадати про інші цінності. Як ти розумієш, це можна зробити тільки втручанням в реальність.." – "Не думаю, що гарна ідея, змінювати світ через втручання в людську свідомість. Я наробив багато помилок в житті, перш ніж сам усвідомив це." – "Ми не збираємось це робити нахрапом, через входження в свідомість людей, є більш кращі методи. Та й задум, поки тільки в проекті. Та я хочу, коли він пройде стадію обдумування, ти був поруч, адже .. я погано уявляю силу твоїх можливостей." – "Я й сам погано уявляю, чим володію, але чому саме я?" – "Ти ніколи не використаєш їх в користних цілях, не підеш на злочин." – "Так, цього в мені нема, хоч інколи так хотілось.." – "Я знаю, інколи так хочеться втрутитися в події, і поставити по своєму. Саме для цього я хочу активізувати твої сили." – "Чи це потрібно мені?" – "Думаю, що так, ти ж сам хочеш цього? Я правий?" – "Так." – "Прекрасно." – Полковник зняв окуляри, і жестом попросив друга лягти на масажний тапчан. Блейд навчився довіряти старшому другу, відчуваючи його силу, готувався до чогось не звичайного, та дива не відбулось. Його просто занурили в глибокий сон без сновидінь. Дива не було, вони почались значно пізніше.
На початок Блейд осліп та оглух. Його засліпило сяйвом, оглушило звуками в кількох діапазонах, хотілось кричати від болю, та от затримка, він не чув і власного голосу. Тільки відчуття присутності Полковника заспокоювало, не давало за панікувати. Потім до нього пробився його пси-шепіт: - "Спробуй відфільтрувати звуки та світло.." – "Тобі легко говорити.." – болісно скривився Блейд. – "В тебе багата фантазія, уяви ніби ти проводиш настройку зображення та звуку, на перший час цього буде достатньо. Я активізував всі твої зорові та звукові рецептори, відкрив приховані сенситивні здібності, як виявилось, вони надто великі, поступово ти сам вийдеш на необхідний рівень." – Поступово, через приступи болю, через ризик знепритомніти від напруги, Блейд спромігся справитись з своїми відчуттями.
Потім по квартирі почали відбуватись справжні дива. По підлозі, самі по собі рухались масивні меблі; в повітрі літали тарілки, предмети туалету, кухонний посуд. Це все пролітало над головами друзів. – "У нас завівся полтергейст?" - іронічно запитувала всіх Либідь, і ловила в повітрі тарілку, ніби забирала її з полиці, відчуваючи деякий супротив, ніби її тримали не видимі руки. Всі відчули зростання сил Блейда, і з розумінням сприймали його намагання оволодіти своїми силами; довіра до нього була такою великою, що ніхто не намагався захистить себе від його впливу. І в цьому вони були праві, Блейд сам встановив над ними свій захист, від свого впливу, боячись хоч якось зашкодить своїм друзям. Він відчував їх на емоційному рівні, бачив кожен рух душі, і цього було достатньо, заборонивши собі раз і назавжди зазирати в свідомість, та читати їхні думки. Та ця заборона не стосувалась чужих йому людей. В часи відпочинку, коли всім гуртом вибирались на вулиці міста, з обличчя Блейда часто довго не зникала цинічна усмішка, інколи, що було дуже рідко, її змінювала тепла та радісна. Інколи його правиця робила рух, ніби щось ловила, а потім уявний кидок; тільки люди з сенситивним зором могли бачити як на долоні виникала енергетична куля, і як вона летіла, щоб покарати чи влаштувати капость людині, яка ..
"Мілкий капосник," - лукаво усміхалась Либідь, в котре ставши свідком як друг карає хамів та нахаб. – "Хіба моя вина, що той придур, подивився на тебе та Таню голодними очима.." – "Ти не надто ризикуєш? – критично підняв брову Хорив, деякі виходки друга були не зрозумілі. – Чи не надто багато на себе береш?" – "Аз воздам, сказав Господь, помсту віддайте мені, і любіть один одного.. – саркастично відповідав Блейд, добре розуміючи друга. – Полковник хоче змінити світ, я ж хочу тільки змусити людей задуматись над своїми помилками. Завтра ця людина, може задумається над своїм життям, та змінить погляди на жінок. Може він згадає про покинуту ним, колись, дитину? А може цей депресивний юнак, - він показав очима на молодого, сутулого, студента, - завтра зробить відкриття світу і отримає премію Нобеля? – новий жест ніби він щось зловив, і кидок. Друзі побачили як сліпучо яскрава куля оповила студента, як повільно увійшла в його ауру, додавши більше світлих тонів. – В Полковника масштабні ідеї, і ми завжди йому допоможемо, та поки цей задум лишається тільки задумом, я намагатимусь підготувати людей до змін.." – "Ти божевільний.." – тихо озвалась Либідь, вона відчувала правоту в словах друга. Цього вечора Полковник та Таня лишились дома, та вона знала – очільник бачить і чує все. Блейд зняв окуляри, його погляд був спрямований вперед, мало хто з друзів помічав як він кліпає повіками, та всі знали цю особливість – помічати все в радіусі 180 градусів і реагувати на всі дії. Блейд легко усміхнувся, в манері Полковника, і тихо констатував: - "Божевільний? Так, я такий, та саме такі потрібні цьому світові."
Полковник і справді чув і бачив прогулянку своїх друзів, і був задоволений своїм новим учнем, скоріш всього, учень пережене свого вчителя, але ніколи не піде всупереч законам моралі та етики, хай і власним. Хлопчина росте, думав Полковник, правда трохи надто самовпевнений, та це пройде, як тільки переконається, що нахрапом цей світ не змінити.
Коли строк оренди квартири завершився, вся банда повернулась до будинку Блейда. Так він захотів сам, так вирішив Полковник. Як Блейд не настоював, друзі вирішили розміститись в одній кімнаті, лишивши в цілковите користування другу кімнату, тільки домовившись там збиратись за спільним столом, та спільного відпочинку. На меті, в майбутньому, вони хотіли відремонтувати флігель, пристосувавши його під житло, та встановити там пічне опалення. Після переїзду влаштували на кілька днів чистку та приборку. Квартира була запущена, необхідно було капітально все перемити, поначіпляти килими на стіни, простелить по підлозі доріжки, вимити вікна. Це зайняло чотири дні, коли ж з цим було покінчено..
Для Блейда це був перший спокійний вечір в рідних стінах з моменту повернення. Рідними вони стали коли, після тривалого поневіряння по чужим квартирам в Одесі, він повернувся додому. Після того як сам встановив енергетичний захист в кімнаті, після того як очистив свою кімнату слізьми та криками про допомогу. Так, були моменти в його житті коли він голосно кликав про допомогу, але ніхто не почув. Почули крики його порваної душі, почули божевільні люди, що й справді здатні змінити світ. Погляд Блейда ковзнув по пів темній кімнаті, його позбавили багатьох комплексів, та лишились патології, не любов до яскравого освітлення в кімнаті, одна з них. Йому подобалась нова обстановка в кімнаті, збереглось розділення на частини – робочий куток, вітальня та спальня. Центром кімнати так і лишився журнальний столик, за яким так зручно зібратись затишного вечора для спільної вечері. За спинкою стільця висів великий килим, додаючи затишку та тиші, письмовий стіл на якому довершена комп’ютерна система, здатна працювати на два монітори, з дистанційним керуванням необхідними програмами. Книжкові стелажі відгороджували закуток, роблячи його окремим від кімнати; підлогу встеляв товстий килим, по якому так приємно ступати босими ногами, над ліжком ще один, на який так зручно спертись головою.
Погляд знову повернувся до робочого закутка, в ньому майнула ностальгія, Блейд давно не писав. Дуже давно, просто не вистачало часу, інколи просто не було сил думати над новими сюжетами, старі він то закінчив. Потім рішуче сів за стіл, порухом руки біля системника, привів до роботи комп’ютер. Він має повернутись до творчості, хай і в шкоду самому собі. Зараз, коли рівень його сприйняття світу значно виріс, необхідно як ніколи писати, щоб мати змогу .. можливо саме в цей спосіб він позбавлявся власних негативних вражень чи спогадів?
В кімнаті приємний пів морок, за товстими портьєрами вікна торохтить по підвіконню холодний, осінній дощ. В кімнаті ж тепло та затишно. На підставці для гарячого, парує свіжа кава, з недавніх пір він почав знаходить каву на кухонному столі, в термо-кавнику, хоч і не бачив, щоб хтось ще ним користувався, не залежно від цього кавник завжди був повний ароматної міцної кави. Не давно Блейд завершив повість, нею був гранично не задоволений, як і всіма минулими. Та воно й зрозуміло, з якогось часу він почав по іншому сприймати світ, і мав знайти новий стиль передачі своїх вражень, а це був тривалий процес, не рідко болісний. В Блейда була одна особливість сповязана з творчістю, якщо він довго не писав, впадав в глибоку депресію, і не міг тривалий час повернутись до свого звичного режиму життя. Знаючи про це, вже третій день шукав новий сюжет, намагався щось писати, та кожного вечора все написане видалялось.
Цього вечора він тільки сів за стіл, з острахом відкрив файл з новою повістю, а вона і назви не мала, тільки кілька нічого не значущих слів. В двері кімнати тихо пошкреблись. Так стукати вміла тільки Либідь, заходячи ранком для щоденного масажу. У відповідь він послав легкий імпульс, як запрошення зайти.
"Не помішаю, братику?"– Либідь була в довгій футболці, яка закривала її тіло до середини стегон, присутність інших чоловіків мало її турбувала. В руці тримала високий келих повний темнуватої рідини. У відповідь Блейд тільки усміхнувся, і показав на зручне крісло біля столу. – "Як ти можеш заважати, сестричко, сідай." – Либідь поставила келих на термо-підставку, і зручно сіла в крісло. – "Я хочу вибачитись перед тобою, - вона опустила голову в каятті, та очі видали її почуття, вона й не намагалась приховати лукаву усмішку. – Полковник був змушений нагадати мені, що я мала допомогти тобі з корекцією твоїх записів, і зовсім.." – і замовчала, ніби їй і справді було соромно. – "Забула, - закінчив за неї Блейд, і широко усміхнувся. – Ми всі люди, і нам всім властиво забувати. Проте, зараз твоя допомога як ніколи потрібна." – "Я готова ночами не спати, тільки в чому моя допомога, крім корекції?" – "Для початку почни читати, а допомога.. Ти маєш просто вислуховувати мої творчі задуми, і знаходить протиріччя, разом ми можемо створити новий сюжетний фон, знайти концепцію роману. Хоч, я й сам вагаюсь з чого почати.. – і тільки зараз зробив вигляд, що щойно помітив келих на столі. Обережно торкнувся пальцем, і поглянув на Либідь. – Що це?" – "Енергетики, по рецептурі Полковника. Вечорами в тебе упадок сил, а це збадьорить, надасть сил для розумової діяльності. Тут одні вітаміни та енергетичні елементи не шкідливі для здоров'я, коктейль зі смаком тих енергетиків, які ти так любиш." – "І які суворо забороняє сам Полковник, - завершив фразу Блейд, пробуючи на смак напій. Він і справді нагадував улюблені напої, і тут же відчув прилив сил. – Досить не погано, тепер можна й за роботу." – Припалив сигарету, відпив ще раз напою. Либідь була готова слухати.
Кожного вечора, після дев'ятої години, Либідь заходила до кімнати. Зручно вмощувалася в крісло, забирала зі столу каву, в замін ставлячи келих з вечірнім коктейлем, і уважно слухала Блейда. Походжаючи по кімнаті, палячи довгі сигарети, Блейд описував видуманий світ, розповідав про людей, що живуть в ньому, розповідав про переживання та їхні намагання змінити світ. Інколи Либідь щось записувала, інколи піднімала спірну тему, і тоді вони до хрипоти в горлі сперечались. І не забували про повагу один до одного, зберігаючи ту межу в суперечці, коли може виникнути агресія, хоч і обоє знали – всі суперечки тільки дружні, вони вже надто добре знали один одного, щоб вийти за рамки. Блейд відчував, що в голові виникає новий сюжет, виникали нові люди, нові персонажі, лишалось тільки скласти план дій, викласти на папері основні тези, вивести головних персонажів, надати їм живих, дієвих характерів, і можна сідати за роботу. Це була визначна подія. Та не тільки цим відзначився останній місяць…
Цими десяти хвилинами Блейд особливо дорожив. Хай там, щоб не трапилось, він не залишав ліжка, на якому розслаблено видихав ранкові тренування. Друзі про це знали, і не намагались його турбувати в цей час. За останній місяць він досить далеко пройшов в своїх тренуваннях, Хорив перейшов від ранкової гімнастики та кунг-фу, до більш складніших вправ, маючи на меті зробити з брата бійця екстра-класу, не зважаючи на всі крики Блейда, що він пацифіст. Блейд вже відчував як по тілу проходить хвиля розслаблення, цьому теж вчили, тільки вчив сам Полковник, як і багато чому іншому, про, що не хотілось багато згадувати. В цей же момент двері відчинились, так заходить міг тільки Полковник для ранкового масажу, але ж зараз не час. Він навмисно, щоб у нього було більше часу для творчості, зменшив інтенсивність масажу, і тепер його робив тричі на тиждень. На спробу Блейда встати, Полковник махнув рукою, і сів в крісло. – "Відпочивай, я переглянув твій розклад, в день ти маєш вікно в п’ять годин. Тепер ти займатимешся не тільки рукопашним боєм та розминкою, Щек почне передавати необхідний курс знань, це не буде займати багато часу, а Кий почне вчити їздить на байку. Дві години теорії, три години тренувань. Поки будеш тренуватись в дворі, щоб було м’якше падати, - тут Полковник дозволив собі легко усміхнутись, - потім вийдеш на поле біля Бучачи." – У відповідь Блейд тільки радісно погодився, він давно хотів почати вчитись, та не міг наважитись про це поговорити з очільником. Не даремно, ой не даремно, Хорив вже тиждень вчив його падати, і групувати тіло в момент падіння, у нього починало виходить, хоч і після цього боліло все тіло.
Майстерню давно було переобладнано, всі зайві речі які так дбайливо зберігав Блейд, було винесено в двір, складено під флігелем та дбайливо накрито від негоди до того часу, коли він надумає щось з них зробити. В самому флігелі поставили велику буржуйку, складено запас сушняку, загалом все влаштували для відпочинку та роботи. На певний час кімната флігеля мала стати навчальним класом, туди вже перевели байк Щека, як навчальний посібник. У самого Щека було тільки два захоплення всього його життя – гітара та байки. В останньому він розбирався досконало, і хотів передати свої знання своєму другу, брату, тим більше, що цього хотіли всі друзі, хотів сам Блейд. Від Щека залежало чи скоро новий брат вийде на дорогу на своєму байку, хоч до створення його ще дуже далеко..
Теоретичні зайняття завжди нагадували тихі розповіді, сам вчитель не доходив до криків, і завжди був готовий пояснювати не зрозумілі місця по десятку раз, поки учень не зрозуміє тему досконало, тільки потім переходили до наступної. Проте повторювати багато раз не доводилось, Блейд виявився уважним учнем, і вже через місяць досить не погано знав системи двигунів, міг розібрати по гвинтику двигун байка Щека, і зібрати за ново. Він дивувався сам собі, адже ніколи раніш не запам’ятовував так швидко необхідну інформацію, та так добре, ніби сам цим займався тривалий час. Таємниці не було. Коктейлі якими поїла його Либідь містили необхідний набір речовин, що активізовували розумові центри мозку Блейда, відкривали не задіяні раніш нервові центри. Це приводило до того, що сам Блейд починав швидше запам’ятовувати всю інформацію, і використовувати її будь якої миті. В цьому переконувався кожного разу, коли Щек починав читати лекції по цілій серії наук, і змушував не користуватись записами, а запам’ятовувати все з першого разу. Разом з цим Блейд сам починав читати наукові посібники, намагаючись пройти курс наук шкільного рівня.
На кінець осені Щек дав добро на перший виїзд на байку. Це була визначна подія, подивитись на неї вийшли всі, Либідь тримала пакет для першої медичної допомоги, хоч він міг не знадобитись.
Відчуваючи на собі велику кількість зацікавлених поглядів, Блейд не переживав за можливі не вдачі, кругом були свої люди, які з розумінням до всього поставляться. Він не боявся, що при можливому падінні пошкодить себе, боявся за байк, хоч і знав, що в цьому нічого страшного не буде, а Щек не зробить з цього проблему. Блейд вже вмів заводить байк, і навіть провів сотню годин на тренажері, на якому вчився міняти швидкість, тепер необхідно просто поїхати, і втриматись в сідлі, втримати керування при зміні самої швидкості.
Відчуваючи легкий мандраж, Блейд кілька хвилин просто газував, тримаючи байк на місці через затиснуті гальма. Зловивши погляд Полковника, легко відпустив гальма, плавно рушаючи з місця. І він поїхав під крики захоплення всіх друзів. Місця було мало, Блейд хотів відчути швидкість, показати, що він теж щось може, і трохи не розрахував свої сили. Пройшовши по десятку раз по двору, вирішив поставити байк на дибки прямо перед східцями на ганок, та не втримав рівноваги, і в результаті чого завалив байк на себе. Двигун тут же заглух, замість болю тільки сором. Йому допомогли піднятись, перш за все він допоміг Щеку оглянути байк. Все було в нормі.
"Вибач, брате, я не хотів.." – винувато опустив погляд Блейд. – "Нічого, все ціле, але ти міг сильно забитись. Тобі рано ще ставати на дибки, хоч все інше в тебе пройшло відмінно, як на перший виїзд. – Радо усміхаючись відповів Щек, і повернувся до очільника: - Полковнику, йому вже можна виходить на трасу, хоча б на поле. Тут йому і справді тісно.." – "Гаразд, завтра поїдете на полігон, почнеш вчити екстремальному керуванню, тільки Либідь поїде з вами, так на всякий випадок. Думаю до Нового року ми придумаємо яку машину буде мати наш брат.."
Вже місяць Блейд виходив на полігон, і ганяв на байку аж поки було палива в баку, не рідко доводилось штовхати поруч з собою по дорозі додому, слухаючи з одного боку пояснення Щека причин його помилок та падінь – варто замітить, падіння ставали все рідшими – з іншого боку слухаючи іронічні зауваження Либідь. Вона продовжувала з ними ходить, хоч постійно могли обійтись без неї, падіння Блейда проходили без особливих травм, а зробити огляд після падіння міг і сам Щек, та ходить з ними вона продовжувала, адже Полковник не зняв з неї цього завдання.
"Ти вже визначився з байком?" – з таким запитанням зайшов до Блейда Полковник. З часу першого виїзду пройшло три місяці. За цей час Блейд виріс з положення зеленого куща, і вже мав право збирати власний байк. Успіхи його були вражаючими, як в тренуваннях, так і в творчості. За допомогою сестри він вже почав новий роман, і мав чіткий план ще на кілька. Йому лишалось тільки сидіти та писати, користуючись тими знаннями які отримав після занять з Щеком, та використовуючи власний, неординарний, хід думок та висновки зроблені з спостережень за людьми. Ось тільки, за браком часу чи за іншої причини, про власний байк він ще не задумувався. Тому і запитання старшого брата було дещо не сподіваним. – "Вибач, брате, я про це не задумувався. – Це була одна з найулюбленіших пір доби, на годиннику дванадцята вечора, на порозі тільки субота, а це значило, що можна до ранку сидіти та писати, щоб вдень вдосталь повалятись в ліжку, не боячись бути піднятим. Стосовно байка.. була в нього давня, дитяча мрія, вона сформулювалась коли був одружений на колишній байкерші. – Ти бачив байк ескорту? Щось типу цього, або.. з фільму "Суддя Дред", щось подібне я й хочу." – Полковник тільки усміхнувся, його підозри були вірними, він сам бачив якими очима дивився Блейд на масивні, важкі байки, здатні спокійно проїхати по любій дорозі, чи набрати велику швидкість на рівній трасі. – "Ти хочеш скласти сам, чи тобі дістати вже готовий? Ти ж знаєш, Щек здатний дістати все, що можна через Інтернет." – "Сам, тільки сам, або хай Кий, всі ви мені допоможете, я ж відчув байк Кия як живий.." – "Прекрасно, - усміхнувся Полковник. – Я підготую необхідні креслення, попрошу Щека підібрати запчастини, після Нового року займемось складанням. – Полковник поглянув на монітор, на якому вже виникла заставка сплячого режиму у вигляді цифр годинника. – Як твоя робота, ти сидиш до півночі за компом. Щось виходить?" – Блейд радо усміхнувся, якщо сам Полковник, завжди зайнятий роботою, зацікавився його творчістю, у нього і справді все виходить. – "Не погано, ти б тільки знав, що мені влаштовують мої люди.." – і як дитина почав розповідати про події в його видуманому світі, де всі герої, всі персонажі жили власним життям, змушуючи автора кожного разу хапатись за голову від подиву чи переживань, і ледве встигаючи за їхніми діями, все записувати.
Слухаючи Блейда, Полковник легко усміхався радіючи, що він зміг повернути людині бажання жити та творити, зміг повернути людину до повноцінного життя. Він не міг тільки одного, допомогти другу знайти свою дівчину. Після отримання можливості користуватись внутрішніми силами, Блейд став більш вимогливіший до себе, до сторонніх людей, відвівши друзям особливе місце в своєму житті. Він називав їх "мої люди" і це накладало на всіх особливий відбиток, надавало їм особливого статусу. По його твердженням він завжди міг знати чим вони займаються, відчувати їхній настрій, забирати на себе їхні переживання та біль, була ще одна особливість.. Людина яка підпадала під статус людини Блейда отримувала фактор везіння, як це не голосно звучить, але це була правда. Чим би людина не займалась, її супроводжував успіх. Ось тільки.. не приведи Господь вийти з цього статусу. На цю людину чекали одні втрати. Як було з колишнім другом Блейда, ця людина й досі не могла зрозуміти причин своїх невдач на роботі, дома. Вона не знала, що варто перед ним вибачитись, як її життя зміниться. Блейд вмів прощати, ось тільки ..
Тоді його не те, що образили, а причинили велику біль, біль яка не забута й досі. А ця людина й досі вважає, що вчинила вірно. На справді ж просто побоялась зростаючої сили друга, побоялась його почуттів до себе, і порвала з ним в такий спосіб..
Активізовані можливості Блейда дозволяли бачити людину наскрізь, бачити всі її думки та почуття. Це заважало знайти дівчину своєї мрії, заважало ще одне. Він не міг позбавитись не рішучості в знайомстві з новими людьми, віддаючи перевагу в цьому своїм друзям, вони ставились до цього з повагою та розумінням. Не любив Блейд нові знайомства раніш, і не любить і зараз, це просто і ясно. Але ж він не може весь час бути сам?
Над цим питанням думали всі. Тільки сам Блейд не намагався над цим довго задумуватись, боячись, що це тільки стане на заваді його творчості. По переду був Новий рік, більшість тренувань було завершено. Продовжувались тільки зайняття по єдиноборствам, та тренування на розтяжку. Весь інший час він міг віддавати творчості, інколи приймаючи запрошення на прогулянку. Та й тоді він думав над новими діями своїх героїв, слухаючи музику в навушниках. Як і Полковник, виходячи з дому одягав окуляри, вони були подібні до тих які одягала Таня. Окуляри ховали погляди Блейда, і він міг безборонно роздивлятись гарненьких дівчат, інколи затримуючи на них свій погляд довше, ніж слідувало б. Тоді дівчата починали в тривозі оглядатись, відчувши на собі уважні погляди, більш чутливі відчували хвилю уваги спрямовану на них. За все життя у Блейда створились власні критерії дівочої краси, маючи високий ріст він віддавав перевагу дівчатам середнього росту, маючи приховану мрію носити свою обраницю на руках, або ховати під рукою від негоди, як це робив Полковник з Танею. На додачу, дівчина його мрії повинна була мати досить пишні форми, та підтягнуті сідниці.. він боявся собі признатись, і тримав це в таємниці від самого себе, Таня була саме такою, про яку він мріяв. Та Таня дружина Полковника, це значить його друг, сестра, і тільки..
Семеро людей, вдягнутих як готи, блукали засніженими вулицями Києва. Здавалось, що їх мало хвилює мороз чи сніг, довгі, чорні плащі розвівались під різкими подувами вітру. На не покритих головах сніг лишав свої білі відбитки. Від вітру всіх захищали темні окуляри. Люди з чутливою емоційною сферою могли відчути як навколо цих людей утворено поле, що заважає наблизитись до них впритул, відводить надто уважні погляди. І це була робота самого Блейда, це він захищав своїх людей від надлишкової уваги, хоч про це ніхто й не просив. На всіх прогулянках він звично тримався позаду всіх, ніби й не був в компанії. Тривала самотність привела до звички бути трохи уособлено, як і постійне занурення в свої думки, що не заважало у спілкуванні з друзями, разом з ними відпочивати, насолоджуватись перед Новорічними святами. Так, скоро Новий рік, і ніхто не знав, що він принесе.
Друзі розважались і відпочивали як могли, тільки Блейд останнім часом був якийсь не спокійний, він, навіть, забував вдягнути навушники плейєра, ніби до чогось прислухався, чутного тільки йому. Саме, щоб почути знову цей поклик він вийшов і сьогодні, хоч більшим було бажання лишитись дома, події в новому сюжеті знову виходили з під контролю, його персонажі отримали надто велику волю, і доводилось знову переглядати сюжетну лінію, щоб повість вийшла значно інакшою, ніж було заплановано. Як правило по Києву вони блукали пішки, добираючись до Хрещатика на таксі, шофер знайомий Блейда, і завжди був радий відвести команду куди було необхідно, як правило він і брав значно менше ніж з інших пасажирів. Цього дня вони блукали значно довше, ніж завжди. Випили велику кількість кави, щоб зігрітись пили грог, від чого щоки дівчат горіли рум'янцем, а погляди вільних чоловіків надто відверто дивились на дівчат. Цього дня провідником групи був Блейд. Він ніби щось шукаючи водив по центральним вулицям, інколи повертаючись назад, чи туди де вже бували. Проте ні в кого не виникало заперечень, просто не було причин не довіряти другу. Якщо таким є його маршрут прогулянки, то чому б і не погуляти. Так вони кілька раз виходили на оглядову площадку в районі арки Дружби, ховались від вітру за парапетом. І тільки Блейд вперто стояв на самому краю, вдивляючись в засніжену далечину лівого берега, ніби намагався щось роздивитись між поривами вітру, та густим снігопадом.
Вони повертались з прогулянки темними вулицями столиці, мали вийти до станції метро, де вже на них чекала викликана машина. Останнім йшов Блейд. Голова втомлено опущена, на душі важкість, він знову даремно провів день, і до ранку буде смоктати енергетик Либідь, і буде намагатись привести до ладу події в сюжеті. Тільки чомусь він єдиний з групи помітив темну постать на снігу під будинком. Постать нагадувала людину в чорному плащі. Коли рвучко нахилився побачив, що то дівчина, молода дівчина з дитячих мрій Блейда. Тонкий плащ був мокрим від снігу, з під відкинутої поли визирала оголена нога, дівчина була гола та боса, плащ погано захищав від негоди. По голосному окрику Блейда, друзі швидко повернулись. Либідь опустилась на коліна поруч з дівчиною, торкнулась чола, потім шиї в намаганні нащупати пульс сонної артерії, повернула голову до Блейда. – "Дівчина непритомна, якщо негайно не зігріти, вона може померти від переохолодження." – Блейд рішуче зняв плащ, розстелив на снігу, обережно переніс на нього дівчину. Поруч нього став на коліно Полковник, він ніби знав, що намагається зробити його друг. Блейд скинув безпальчі, потираючи долоню об долоню зігрів руки, і приклав до скронь, передаючи таким чином частину своєї життєвої енергії. Щоки дівчини тут же почервоніли, за хвилину вона розплющила очі. В погляді тільки втома. – "Нічого не бійтесь, ви серед друзів, - тихо мовив Блейд. – Зараз перенесу до машини, там ви краще зігрієтесь." – У відповідь дівчина тільки вдячно усміхнулась, і знову заплющила очі.
Всю дорогу Блейд тримав свою знахідку на колінах вкриваючи своїм плащем. Сидячи на передньому сидінні, в світлі вуличних ліхтарів він намагався краще роздивитись обличчя дівчини, та бачив лиш одне – неймовірно красивий овал обличчя, гарний, трохи кирпатий, ніс, ніжні уста, та пишну шапку волосся, яке мокріло у нього на плечі, руках.
Дома Либідь настояла, щоб він поклав дівчину на своє ліжко, і нахабно вигнала всіх з кімнати, лишивши собі для допомоги тільки Таню. На кухні він в лихоманці ходив з кутка в куток, не помічаючи схвильованих друзів, таємничого погляду Полковника, ніби він щось знав, чи про щось здогадуючись. Коли Либідь та Таня появились на кухні, Блейд першим підійшов до них.
"Дівчина спить, у неї велика температура, видно вона довго пролежала на снігу, ми підоспіли саме вчасно. Запалення легень вдалось уникнути. Далі справа часу. Єдине, що вдалось з'ясувати, її ніхто не буде чекати та шукати нікому." – Після цих слів Блейд усміхнувся, а Полковник на довго завмер біля вікна.
Пів ночі Блейд просидів біля свого ліжка на якому спала дівчина. Навколо була повна темрява, але він бачив її всю, на заваді не ставала темрява та ковдра. Дівчина була неймовірно гарна, ось тільки .. він не міг побачити її свідомість, не міг і відчути.
Була глуха ніч. Здавалось в буднику всі сплять. Біля вікна стояла самотня фігура. Намагаючись тихо рухатись по коридору, Блейд хотів увімкнути там світло, щоб налити кави, і не стати на заваді Полковнику. Від самого приїзду додому Полковник перебував в стані глибокої задуми.
"Не включай світло, Блейд, - тихо мовив Полковник помітивши Блейда. Поява дівчини в мокрому плащі нагадала про свою знахідку, про свою дівчину яку знайшов в далекому майбутньому Землі. Тоді він не знав хто вона, і для чого появилась в його житті. Зараз, через певний час, він зрозумів все. Ця дівчина призначалась для нього, щоб допомогти змінити своє життя, та за якоїсь причини він не мав з нею на довго лишитись. Зараз подібна дівчина виникла в житті Блейда. – Я чекав на тебе, братику." – "Я знаю, Полковнику, знаю, що ти хочеш сказати.. – Блейд став поруч. І вони разом довго дивились на сніг, на повний місяць за вікном. – Та дівчина не призначалась для тебе, тому ти не зміг з нею довго бути. Ця ж дівчина моя, хоч вона про це й не підозрює. Я готовий до всього, і до тривалого очікування теж. Я надто довго її шукав, надто довго.." – кілька раз повторив Блейд, і замовчав. За вікнами будинку світив мертвим, байдужим світлом повний Місяць. Він і буде так світить, цілу ніч безсоромно роздивляючись дивних людей, що намагаються змінити світ.
На краю обрыва, за которым вечность
Ты стоишь один во власти странных грез
И, простившись с миром, хочешь стать беспечным
Поиграть с огнем нездешних грез
Наконец ты счастлив как никто на свете
Ангельская пыль тебя уносит вверх
Только ей подвластны и восторг, и ветер
В "жидких небесах" звучит твой смех
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374015
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.10.2012
автор: ПОЛКОВНИК