Розділ сьомий.
"Хорив, що ми маємо по даній людині?" – Полковник почав думати про згортання програми по спостереженню за об’єктом, та виходом на прямий контакт; тут же усміхнувся, він довго ще буде думати за уставним стандартом, та інколи в цьому є сенс. – "Володимир Петрович Старшинський, ігровий нік, Блейд. Він приймав участь в кількох іграх по сценарію "Ери Водолія" і лишив за собою нік свого персонажа. Самотній. Другий шлюб, як і перший, завершився повною переоцінкою цінностей. Ще й привів до втрати віри в добро та дружні почуття, особливо зневірився коли єдиний друг порівняла його з колишнім чоловіком-наркоманом, та його друзями-алкоголіками. І це після того, як ця молода жінка клялась у дружбі, і не раз заявляла, що він єдиний друг для неї. Він завжди боявся самотності, інколи йшов на крайності, щоб цього уникнути, в результаті цього лишився абсолютно самотній. Має чисельну рідню по Києву, Одесі, та всі родичі просто забули про його існування, вони надто зайняті своїми проблемами, щоб згадувати про свого невдаху-родича, хоч і могли б йому допомогти, принаймні з роботою. Єдина близька людина його сестра, що має інші погляди на родичів, та стосунки між ними. Вона єдина, хто переймається його долею, хоч і не без меркальтильних поглядів на його власність. Впевнений, коли б не вона, давно пішов би у світ і зник би без вісті. Вона єдина, хто приймає його таким, яким він є насправді, і не намагається його змінювати. У нього дві середні технічні освіти, поверхові знання з багатьох галузей науки та техніки, має великий досвід в кількох професіях, хоч і змушений працювати вантажником. Має ряд сенситивних здібностей, легка емпатія, телепатія, ясно бачення, вважає, що вміє впливати на долі людей. Останнє спірне питання, хоч і є доказ коли він змінив долю людини якій повірив до абсолюту. Палить, з алкоголю любить криваву Мері, слабоалкоголку, інколи може випити пива та закусити солоною рибою. З музики любить класику, та рок. Багато читає. Пробує щось сам писати, і пише давно. По суті, намагання писати, єдине тривале захоплення вже багато років." – Короткі відомості про людину вдовольнили Полковника. – "Відомо, що він робить зараз?" – "Так, він зараз в метро, його електричка через пів години, він встигає. За годину буде на своїй зупинці маршрутки. Там є магазинчик." – "Прекрасно, Либідь, будемо там, зробиш закупки продуктів, у нього завжди порожній холодильник. Попіклуйся, щоб було, що випити, думаю наш новий друг не відмовиться від чогось міцнішого за пиво, чи слабоалкогольні напої." – "Добре, Полковнику, тільки як ти думаєш вийти з ним на контакт?" – "Будемо опиратись на знання про нього, доведеться імпровізувати.. Він вже знає, що став центром уваги. Хоч і не вірить у випадкові зустрічі, як не вірить у світлі почуття. Пора сколихнути застояне болото його свідомості.."
Осінь вперто вступала в свої права. Від самого ранку лив дощ. І весь день пройшов в сирості та бридкому відчуттю мокрого одягу та взуття. Була тільки одна відмінність, яка вносила корективи сірих буднів, сьогодні була п’ятниця, завтра вихідні. Значить можна забути про всі проблеми, що дома шаром покати, і нічого готувати їсти, та й не хочеться. В сумці банка заварної кави, цукор, сигарети, на цьому запасі він протримається до понеділка. Головне, що сьогодні він може довго просидіти за робочим столом, не дивитись на годинник, щоб вчасно лягти спати. Головне, на дві доби можна втекти з цієї реальності, втекти з місця де він нікому не потрібен. . послати всіх до біса.
Висока, зсутулена постать в чорній куртці "косуха" вправно вискочила з маршрутки, на ходу дістала сигарети, і клацнувши запальничкою припалила. На ходу молодий чоловік витяг навушники, та вимкнув музику на телефоні. Він вже поруч з домом, можна і відпочити від музики, яка постійно лунала у вухах, коли він їхав додому, щоб не чути набридливий емоційний фон людей. Та затягнутись ще раз він не встиг.. його очі засліпило світлом від фар, вже потім долинув шум двигунів, по дорозі їхали байкери. Горді постави, потужні двигуни, це змусило його зупинитись, і провести їх поглядом з легким відтінком зависті. Виразно було видно бурю почуттів – так, заздрість, подив – він не думав, що тут можуть бути байкери, а потім все затопила хвиля внутрішнього болю. Цей біль був постійним, відтоді як Люба заявила про своє ставлення до їхньої дружби; біль цей міг бути не тільки із за цього. Він мав стійкі емоційні канали з близькими людьми, це давало змогу на відстані переймати на себе їхній біль, роздратування, погане самопочуття, і відсилати у відповідь тільки позитивну енергію. Подібну здатність відкрив в собі давно, як і вміння лікувати власним біоенергетичним полем, і проводить діагностику організму, не торкаючись тіла людини.
Біль минув швидко та раптово, як і виник. Лишивши після себе гидке відчуття порпання в нечистотах. Він нікому не потрібен, навіть сам собі. Та доводиться жити, навіть для того, щоб завершити початі справи, це єдине, що заважає піти у безвість.
"Піти у безвість ніколи не пізно.." – констатував Полковник, гальмуючи посеред тротуару, заважаючи Володі йти далі. За його спиною стали Щек та Кий, Хорив загальмував збоку. Всі одночасно підняли правиці в стильному привітанні рокерів, байкерів. Полковник добре бачив почуття на обличчі молодого чоловіка коли він підняв у відповідь руку стиснуту в кулак. Помітивши легкий усміх на устах Либідь, молодий чоловік усміхнувся і собі. – "Це вам я наступив на ногу кілька днів назад? – дівчина тільки легко кивнула головою, косо поглядаючи на Полковника, він не знав, що останню групу було викрито, вони надто відкрито проводили спостереження за ним, а в нього виявилась не погана пам'ять на обличчя та емоційний фон людей. І впритул поглянув на Полковника, видно було, що Володя починає про щось здогадуватись. – Для чого вам було потрібно встановлювати за мною стеження? З мене нічого взяти, аналізи, та й ті будуть погані.." – Полковник розумів, імпровізація не відбулась, молодий чоловік добре бачив події, особливо коли це стосувалось його власне. Обманювати не було сенсу, подібні люди добре відчувають фальш в голосі, хоч і не завжди вірно реагують на свої відчуття. – "Я почув твій крик про допомогу, і прийшов, щоб допомогти. Мені потрібно було дізнатись про тебе більше, тому й попросив друзів вести спостереження, щоб знати чим тобі допомогти. – Володя тут же відступив крок на зад, тримаючи праву руку на відльоті. Полковник виразно помітив як над долонею збирається згусток чистої енергії, видимий тільки людям з екстрасенсорними можливостями; енергетична куля не могла вбити, але могла змінити долю людини, що було значно страшніше. Полковник кивнув головою на кулю. – І із за цього теж, - і рішучим жестом зняв окуляри. Відкриваючи свій погляд, в якому було тільки бажання допомогти. Їхні погляди пересіклись. Пересіклись, перетнулись як дві шпаги. В обох були сильні здібності, обоє були сильними особистостями з сильною волею, обоє знали про свої здібності та рівень власної підготовки.
За спиною Полковника були роки тренувань, які проводив як тільки визначив свої сили; за спиною Володимира, жодного дня тренувань, тільки велика віра в свої сили, єдине в, що він вірив, бо знав – без віри це буде даремною тратою часу та сил. Велика віра у великі сили, хоча часом і не знав для чого це йому, не знаючи, що це – кара небесна чи дар Божий. І був абсолютно впевнений, що за все потрібно платить, за володіння силами – власною самотністю, і був готовий вже бути й далі сам, ось тільки ніяк не хотів з цим миритись.
Вони одночасно відвели погляди, енергетична куля на долоні Володі значно зменшилась у своїх розмірах, а Полковник відчув – ще б кілька хвилин, і його свідомість опустилась би на коліна перед такою силою. Лишалось тільки дякувати Творця, що ця людина володіє своїми силами не в повній мірі, інакше б було гірше. Власна перемога мало чим відбилась на його обличчі, він надто довго був на самоті, надто довго не сміявся, що цілковито розучився радіти життю, проявляти свої почуття – обличчя Володі лишилось не зворушливим.
Все зайняло кілька хвилин, друзі Полковника відчули відголосок короткого змагання, в кого було більше сил, та й цього було достатньо, холодом по ногам.
"Все ж таки, що вам потрібно від мене? Я нікого не кликав, і не потребую допомоги.. Просто чекати її нема від кого." – "Тепер є.." – просто відповів Полковник, чим викликав цинічну усмішку Володі. – "Я не вірю в альтруїзм людей, я не вірю у добрі поривання.." – "Кричала твоя душа.." – "Моя душа давно порвана в клоччя, не відомо коли вона матиме можливість відчувати. Якщо вам потрібно десь зупинитись, я живу в сотні метрах звідси, байки можна поставити біля будинку, і накрити від негоди." – щиро запропонував Володимир, а Полковник зрадів його здатності приймати швидкі рішення, це давало можливість краще з ним познайомитись. В знак прийняття запрошення показав знаком за спину Кия, запрошуючи сісти на байк.
Через десяток хвилин вони були в будинку Володі. Він жив в половині приватного будинку, був власником двох кімнат, кухні, шматка землі та літньої кухні, що носила горду назву флігель, і виконувала роль майстерні і кладовою для різного непотребу який шкода було викинути на смітник. По всьому господар звик жити в одній кімнаті, тільки вона мала більш обжитий вигляд, хоч і не зовсім досконало прибрана, і служила кільком цілям – як вітальня, спальня, та робочий кабінет.
"Проходьте до кімнати, - стриманим голосом запрошував Володя, - маєте вибачити за безлад, інколи нема бажання слідкувати за чистотою помешкання, на щастя нікому капати на голову, щоб витер пил чи помив посуд. – В його голосі була відчутна болісна іронія. – На жаль, крім кави та чаю, у мене нема чим вас пригостить." – "Я передбачив подібне, покажи дівчатам кухню, і дозволь їм там похазяйнувати. Вони самі все зроблять." – Володя стримано усміхнувся. – "Добре, та ви проходьте, куртки і взуття можна лишити в коридорі."
Буквально за пів години господаря нахабно вигнали з кухні. Дівчата, хлопці розгорнули таку бурхливу діяльність, що нервове намагання допомогти, почало просто дратувати, і заважати. Володя розгублений до краю повернувся до своєї кімнати. Полковник зайнятий тим, що уважно переглядав велику бібліотеку господаря, легко усміхнувся помітивши розгубленість Володі. Той тільки нервово морщив губи, і сів за свій робочий стіл, саме там почував себе спокійно та захищено, запалив сигарету, з зацікавленням поглянув у бік Полковника. Володі подобались люди, що люблять читати та знаються на літературі.
"Ти маєш вибачити моїх друзів, вони надто довго провели часу на дорозі, і звикли до тої думки, де б вони не зупинялись завжди почувати себе як дома." – "Мені просто соромно, дівчата почали мити посуд, який простояв не митим більше тижня." – "Я розумію, ми тобі заважаємо, і по одному твоєму слову, ми поїдемо геть.." – це був ризикований крок, та Полковник був впевнений в протилежному і не помилився. Володя вперто похитав головою. – "Я сам вас запросив, мені тільки дивна поведінка ваших друзів.." – він не знав як називати цього дивного гостя. – "Називай мене Полковник..." – Подив, подив і ще раз подив промайнув по обличчю Володі. – "Колись я хотів так називатись, та як виявилось, полковників надто багато, тому й лишився під ігровим ніком.. Але ж цього не може бути.." – "Чому ж?" – "З цим сповязано надто багато важливого, того, що не давало збожеволіти.. Саме цей чин отримав персонаж мого роману, саме таким як ви, я й уявляв його. До кожної дрібнички, тільки та різниця, що він завжди носить похідний комбінезон вищого захисту.. Ось тільки я давно не вірю в дива, як і всі світлі почуття…" – Володя сумно посміхнувся окутуючи себе сигаретним димом. – "А якщо ми змусимо повірити в протилежне.." – до кімнати заходила Либідь тримаючи обома руками величезну тарілку повну щойно зварених пельменів. – "Змусимо повірити в диво.." – за нею зайшов Хорив, тримаючи оцет, спеції, тарілки та виделки. – "Повірити в дружбу.." – заходив Кий тримаючи пляшки з дорогим вином, келихами та штопор. – "Повірити в Творця та існування вищих почуттів.." – заходила Таня, тримаючи тарілки з фруктами та солодощами до вина. Так, доповнюючи один одного друзі накрили журнальних столик багатьма делікатесами, їх виявилось так багато, що тарілки доведеться тримати на колінах, коли в них насиплють пельменів. На це все Володя відповів одною короткою фразою, намагаючись не дивитись на стіл. – "Мене важко до чогось змусити.." – "Ти сам не раз говорив, варто захотіти, все інше справа того, хто пропонує. Так, буде важко, ти не раз проклянеш той день коли дав свою згоду, захотів щось змінити в своєму житті, але назад дороги вже не буде." – тихо мовив Полковник. – "Для чого це вам!.." – "Просто так, просто так.." – ніби про себе відповіла Либідь, накладаючи в тарілки пельмені, та передаючи їх друзям. Тарілка Володі лишилась стояти на столику, він мав сам її взяти як господар, її насипали першою. – "Нічого не буває просто так, завжди доводиться за все платить.. я плачу своєю самотністю, і не хочу іншого життя. Досить, я вже був позбавився сил, мало не оглух і не осліпнув. Не знаю, що це, кара небесна, чи дар Божий.." – "Ці часи закінчились з того моменту як ти запросив нас до себе. Як тільки ти скажеш, хочу, і в тебе почнеться інше життя. І ти більш не будеш сам. Ми всі будемо твоїми друзями.." – Володя вперто хитав головою, намагаючись не дивитися на тарілку з паруючими пельменями, не помічаючи, що тарілки друзів були відставлені у бік. – "Даремно, я давно перестав вірити в альтруїзм людей, рано чи пізно вам набридне зі мною возитись, і я знову лишусь сам, тільки ще глибше, ніж зараз, бо я знову повірив. Після цього мені довго доводиться звикати до нової хвилі самотності.." – "Варто повірити.." – Полковник був впертою людиною, та його співрозмовник був більш впертіший. – "Полковнику, від мене важко щось приховати, ви маєте якусь мету, намагаючись мене переконати, щоб я повірив вам?" – По обличчю Полковника пройшла хвиля легкого подиву, ця людина й справді мала сильні відчуття:. – "Добре, від тебе, справді, важко щось приховати. Ми всі, хто тут знаходиться, люди наділені великими внутрішніми силами. Ми всі віримо один одному до абсолюту, віримо в любов та ті почуття, в які ти відмовляєшся вірити.. мовчи, - коротко мовив, коли Володя хотів щось заперечити. – Ми всі вийшли на дорогу з одною метою, нести ці світлі почуття в сірі будні побутових проблем людей. Змусити їх повірити, що є більш важливіші речі, ніж споглядання власного пупка, чи набивання черева." – "Чи не надто пишно? – саркастично відгукнувся Володя. – До чого тут я?!" – Полковник з силою поставив тарілку на стіл, його почала виводити з себе впертість цього молодика, осляча впертість. – "Послухай мене, юначе, тобі пропонується почати життя з чистого листа, позбавитись від багатьох проблем та комплексів, це потрібно тобі, потрібно і нам всім! Всі ми люди з власними вадами, та коли стає питання про дружбу, всі проблеми вирішуються спільно. Можливо, в такий спосіб ти знайдеш свою долю, як було зі мною. У нас багато спільного, і саме ці люди допомогли мені повірити в те, в, що ти не віриш! Ну!!" – Володя не був в силах відвести погляд від очей Полковника, той в запалі суперечки зняв окуляри, друзі відчули всю силу очільника, відчули холодом по ногам, на якусь мить всім стало страшно. Володю ж несподівано скрутило від раптової хвилі істерики, у нього ледве було сил вилізти з за столу, і він впав без сил на підлогу. Його тут же підхопили сильні руки, посадили на диван, і дівчата тут же вигнали всіх чоловіків з кімнати. Вони вийшли на ганок, запалили по сигареті.
"Думаю, ти знаєш, що робиш? – тихо мовив Хорив, сідаючи на східці ганку. – Він до того зациклився на власній самотності, на своїх власних проблемах, що не хоче чути розумних слів." – "Він надто часто починав життя з чистого листа, останній раз впав так глибоко, що ледве не кінчив собою. Після того він і став таким, циніком, що бачить всі людські вади. Але ще нічого не втрачено, він не зовсім мертвий для нового та світлого. Я знаю одне, він потребує допомоги, і він її отримає, хоче він цього чи ні!" – "На сильно милим не будеш.." – коротко констатував Щек. – "Так, він розучився хотіти, але вміє тримати слово, тримає до кінця.."
Коли вони зайшли до кімнати, Володя вже встиг заспокоїтись. На гостей подивився напруженим поглядом, ніби чекаючи на іронію та насмішки. Та нічого подібного не було, в очах гостей було тільки легке співчуття. Вони посідали на свої місця, але вечерю не починали. Полковник розлив по келихам дороге біле Мартіні, один з келихів передав до рук Володі. - "Скажи тільки одне, ти хочеш почати життя з чистого листа?" – Ковтаючи спазм Володя вперто та впевнено відповів: - "Хочу..." – і підняв свого келиха. По кімнаті рознісся передзвін кришталю.
З глухим стуком на стіл лягли два пальці Хорива, за ним Либідь, Щек, Кий, Таня, потім вже Полковник. Цього разу друзі не потребували пояснень, вони самі бачили яка допомога потрібна новому брату, і по своєму вирішили допомогти. Тільки Володя не розумів, Кий спробував допомогти: - "Один за всіх.. !" – широка усмішка нового брата нагадала давні часи, часи мушкетерів короля, і їхній клич.. До нього дійшло. Широко усміхнувся, поклав свої два пальці, і коротко відповів: - " І всі за одного.. називайте мене Блейд.."
Тільки після цього Полковник дав знак вечеряти. Пельмені дивним чином залишились гарячими, таким як гарячі були погляди нових друзів, та їхнє тепло, що йшло по всій кімнаті.
З вечерею було покінчено дуже швидко, всі надто довго чекали поки Полковник вирішить питання з новим другом. Брудний посуд швидко прибрали, друзі розсілись хто де хотів, на столику тільки пляшки з дорогим вином, та солодощі. Блейд сидів поруч Либідь, відчував тепло її стегна, і косив на неї поглядом, весь час натикаючись на її добродушну іронічну усмішку. В котре червонів і відводив погляд. Авторитет Полковника визнав одразу ж, до інших поки обережно придивлявся, крім Либідь, сподобався Щек, його відкрита та щира усмішка. Блейд розумів, що його допомога може бути потрібна любої миті, ось тільки не знав яка саме. І допомоги потребував він сам, і ніхто краще Полковника не знав якої саме.
В свої 34 роки Блейд мав погано розвинуту мускулатуру, сутулу спину та впалу грудну клітину, скалічені нерви, велику купу комплексів, та болісні спогади про свої невдалі шлюби, не вдалі спроби кохати. Та встановлені власні погляди на життя, чіткі правила, яким намагався слідувати, не залежно від обставин; вважав себе людиною крайностей, і сам любив говорити про себе так: - "Я людина крайностей, або я за людину порву, або я її не знаю.. – інколи додавав ще таку фразу: - Буде тонути, так я ще й ногою підштовхну, щоб було швидше.."
Як завжди, все вирішив Полковник. – "Либідь, я дам тобі кілька рецептів, будеш готувати нашому брату окремо, він має набрати вагу тіла, аж поки не буде готовим до фізичних навантажень, тоді перейдемо до трансформації його організму та посилювати його сили. – отримавши кивок в згоду, погляд перейшов до навігатора групи: - Щек, перевіриш його знання, не думаю, що наш друг був відмінником. В разі чого, я зроблю кілька коктейлів, що збільшить його здатність приймати та запам’ятовувати інформацію, і почнеш з ним займатись. – Щек мовчки погодився, кинувши красномовний погляд у бік Блейда. Всім був зрозумілий погляд Щека, ось тільки Блейд поморщився, він не любив коли за нього щось вирішували, і говорили про нього як про третю особу. Та видно, доведеться з цим миритись, як і з іншим. А Полковник продовжив: - Кий, почнеш підготовку, покатаєш поки не навчиться тримати рівновагу, там перейдеш до навиків керування. Будеш тренувати як вас тренував, тільки без фанатизму, людина можливо в перше сяде за кермо байка. І нарешті Хорив. Тобі саме найважче. Наш брат має погану фізичну підготовку, багато палить дешеві сигарети. Тому почнеш як тільки він буде більш менш готовий до фізичних навантажень. І теж, без фанатизму, до нього перейдеш, коли я сам попрацюю над ним. Подивишся разом з Либідь, може доведеться робити масажі, виправляти спину, буде трохи болісно, зате ефективно. Приділи увагу розтяжці, гнучкості." – Хорив та Либідь перезирнулись, завдання і справді важке, і важливе одночасно. Та вони вже здатні творити дива. Всі пам’ятали тренування Полковника, з яким болем просинались ранками, як проклинали той день, коли погодились на це, зате зараз .. вони могли позмагатись з будь яким чемпіоном світу, і не важливо з якого виду спорту. Знали як важко буде Блейду, адже він зовсім не мав фізичної підготовки. Головне, що ніхто відступати й не думав, ось тільки сам Блейд не витримав, коли про нього говорили так ніби його не було за столом. – "Вибачте, але я тут, і нікуди не відходив. Когось цікавить моя думка.." – "Вибач, братику, - іронічно усміхнулась Либідь, - коли Полковник говорить таким тоном, нікому не приходить в голову з ним сперечатись. Просто не розумно та недоречно. Саме зараз такий момент, коли не варто й думати про заперечення." – "Хто ви такі, біс візьми!? Хто вам дав право так втручатись в життя людини, і змінювати її під свої стандарти? В життя людини, яку ви знаєте буквально кілька годин? Втручаєтесь з впевненістю, ніби ви краще неї знаєте, що їй потрібно!" – "Ти помиляєшся, братику, - усміхнулась Таня, - ми тебе знаємо вже кілька тижнів, і краще Полковника ніхто так людей не знає, як він." – "Не вірю, я й то погано себе знаю.." – "Бідний Станіславський, ти по сто раз на день згадуєш його славетну фразу, і вперто відмовляєшся вірити, що Земля кругла. Тільки за письмовим столом можеш відчути себе людиною. Ти до того увійшов в свою самотність, так увірив, що нікому не потрібен, що відмовляєшся повірити в диво...Тому й доведеться провести шокову терапію, що поверне тебе у світ живих та думаючих людей.." – Таня почервоніла, і заховала обличчя на плечі в чоловіка. Для неї це була надто довга тирада. До її слів приєднався Щек, він помітив, що Блейд більш прислухається до його слів, хоч від тепер авторитет очільника банди признано абсолютно: - "Ти ще не раз проклянеш той день, коли захотів щось змінити в своєму житті, ти можеш не раз пожаліти про прийняте рішення, та дороги назад нема.." – Блейд вперто тряхнув головою, з під лоба окинув всіх поглядом, знаходячи у світлих поглядах тільки підтримку, стримано відповів: - "Я ніколи не шкодую про прийняті рішення.. давши слово, намагаюсь його тримати до кінця. Ось тільки, в більшості випадків, мене змушують від нього відмовитись; не я кидаю людей, а мене кидають.." – "Тут не той випадок, - вагомо завершив Полковник. – Все, всім відпочивати, Блейд, ти дозволиш розташуватись нам в тій кімнаті?" – Полковник показав собі за спину. – "Так, - в голосі був подив, у нього питали дозволу, коли могли б і обійтись без цього. – Завтра перенесемо дивани з майстерні, і краще розмістимо вас там." – На цьому й порішили.
В кімнаті був приємний пів морок, пляму світла кидала настільна лампа, освітлюючи висувну полицю столу, якраз для того, щоб було видно записи на чернетці, та клавіатуру. З колонок лунали приглушені звуки Бетховена "Токата і фуга ре мінор", останнім часом він тяжів до старої класичної музики. На чистому листі Word формату блимав курсор. Дивне захоплення, що тривалий час не давало збожеволіти, він мало коли мучився в пошуках сюжету чи персонажів, особливо зараз. Персонажі самі приходили до нього пізньої пори, сівши на край столу, розповідали свої власні, не видумані історії. Він ледве встигав записувати на чернетки основні тези, щоб вільного часу все перекласти в захопливу оповідь, де справжні люди рятували цілі світи. Такі люди, які сьогодні наважились кинути виклик його самотності..
Музика, кава, сигарети, це все, що було необхідно, щоб створити собі робочу атмосферу, що могло вивести його свідомість з застояного болота буденної реальності, вивести з того, що він завжди боявся. Руки вже не раз рішуче нависали над клавіатурою, і тут же без сило опадали, надто багато всього відбулось. Ці дивні люди, справжні байкери старої формації, що виникли в нього перед носом, і запропонували змінити його життя. Цей дивний велетень, що ніби прийшов йому на порятунок з сторінок його романів, який на додачу носив нік, або чин, його головного персонажа. В цій людини він бачив самого себе, яким і створив свого персонажа, надаючи йому своїх рис характеру, тільки прикрашаючи та роблячи значно сильнішим та розумнішим. Ті ж самі риси обличчя, ніби витесані з каменю, і оброблені лише на половину не відомим скульптором, така ж відкрита та щира усмішка, дитячий погляд, розвинута мускулатура, тільки єдина відмінність, його персонаж носить похідний обладунок вищого захисту, цього ж вдягнуто дорогий байкерський прикид.
Його власні відчуття тільки зараз почали приходить до спокійної течії, розбурхані присутністю такої сильної людини, збиті відчуттям внутрішньої сили цієї людини.
Чергова сигарета лишилась не припалена. На дні чашки лишалась сама кавова гуща, полицю рішуче заштовхнули під стіл, але встати не встиг. Чутлива до змін інтуїція повідомила про зміну реальності; він вже почав вчитись прислухатись до інтуїтивних попереджень, і лишився за столом. Інтуїція не помилилась.
В причинені двері легко постукали, не чекаючи на запрошення зайшли. Полковник в своєму звичному трико, тримаючи дві чашки паруючої свіжої кави.
"Не помішаю, - одну поставив на м'яку підставку під гаряче, з іншою сів біля журнального столику на підлогу. – Досі не можеш відійти від нашого знайомства?" – "Ага, ніби мені кожного божевільного вечора пропонують почати життя з чистого листа. Більш того, все вже за мене віришивши." – "Пізно, щось заперечувати.." – "Я не заперечую, - Блейд чи не помічав, чи не хотів помічати суворих зморшок, на обличчі Полковника, і продовжив: - Я ж буду тягарем для вас, почну заважати, і зрештою лишусь сам." – "Тягарем ти не будеш, і звикати до самотності, тобі знову не доведеться. До весни ніхто на дорогу не вийде, а на той час ти вже перестанеш бути зеленим кущем. ." – "Вибач, але мені властиво сумніватись, та припустимо, я повірив. Що робити з роботою? Я як розумію, ти налаштований серйозно, як мені бути з роботою?" – "Завтра ми поїдемо на Київ, в понеділок Кий завезе на роботу, ти напишеш заяву, а він проконтролює, щоб тобі не довелось відпрацьовувати, і тобі віддали всю зарплату, і ту й другу." – "І ти пропонуєш.. Я не вірю в альтруїзм.." – "Доведеться, - Полковника вже почала дратувати впертість нового друга, та необхідно було набратись терпіння, - Вибач, так склалось вже, що я цілковито фінансую всю банду, і нікому не соромно." – "Можна сказати, ти мільйонер, і з альтруїстичних переконань утримуєш свою групу." – саркастично усміхнувся Блейд. – "Даремно іронізуєш, я й справді фінансую всю банду, і це не тільки паливо та запчастини для байків, а й всі їхні потреби мають мою фінансову підтримку. Скільки тобі, припустимо потрібно на тиждень кишенькових грошей? На всі свої забаганки, які не варті моєї уваги." – "Тисячу.." – не обдумано ляпнув Блейд, а Полковник досить спокійно вточнив: - "Чого? Долари, євро, гривні?" – "Гривні.." – "Добре, ти будеш мати тисячу гривень кожної суботи. – досить серйозно відповів Полковник, і додав: - Завтра важкий день, постарайся заснути."
Ранком Блейда розбудив шум з кухні, і тут же відчув як відчутно війнуло холодом по ногам. Крізь сон не міг зрозуміти, що відбувається. Ніч пройшла жахливо, і тільки під ранок заснув, весь час шкодуючи, що не сів писати, користуючись безсонням. Не одягаючись, побіг на кухню, і так і завмер на порозі.
Дівчата, в одних довгих футболках, не зважаючи на відчинені на вулицю двері, не зважаючи на видиму оголеність, займались куховарством. На це ще можна було не зважати, а коли погляд майнув на двір, нижня щелепа Блейда відчутно поповзла до низу. В кількох метрах від забору сусідів, четверо молодих людей проводили тренування з єдиноборств, як помітив сам Блейд, тренування проводились в повний контакт. Вони ніби грали в гру, по правилам якої мали завалити гуртом Полковника. Щек, Кий, Хорив завдавали очільнику удари мало не в повну силу, а він ухилявся, крутився, робив плавні переходи, від чого всі удари були в порожнечу, більш того, він встигав проводить прийоми, в результаті яких кожного разу один з нападників опинявся на землі.
До тями привів голос Либідь: -" Доброго ранку, Блейд. Погано спав, очі червоні? – і лукаво усміхнулась. Вона помішувала густе вариво в гусятниці, між тим як Таня вже завершувала нарізати салат. – За пів години сніданок буде готовий." – Блейд нічого відповісти не встиг, до кухні зайшов Полковник, по ньому й не скажеш, що хвилину назад був змушений танцювати, відбиваючись одночасно від трьох супротивників. За ним піднялись інші. От на них були всі сліди від сутички, на оголених торсах патьоки поту, в перемішку з землею та сухою травою. – "А, Блейд. Доброго ранку, йди вмивайся, скоро сніданок." – "Доброго ранку, Полковнику.. можна запитання? – не чекаючи відповіді, запитав: - Що це було?" – "Тренування, ці упертюхи намагаються мене завалити, хоч і кожного разу опиняються на землі. Прийде час, будеш четвертим." – усміхнувся Полковник. По тілу Блейда пройшли мурахи, не відомо тільки від чого, чи від сирості з вулиці, чи від уявної картини. Він же сам по натурі був пацифістом, маючи змогу захищатись значно іншими способами.
Ситний сніданок пройшов на ура, і знову Блейд був шокований, та здивований. Його дивувала величина порцій, видно, він відвик ситно їсти, і подібні страви мало нагадували його власні спроби куховарити. Можливо саме тому тривалий час обходився одною кавою та чаєм дома, а на роботу брав сам кефір та батон. Як правило, цього йому вистачало, та не зараз.
"Звикай до подібних кількостей, внутрішні сили забирають багато енергії, ми поповнюємо її подібним чином." – усміхнувся Полковник, передаючи першу порцію Блейду, як господарю помешкання. Сніданок пройшов швидко. Було видно, ці люди не робили з їжі культу, і звикли вживати страви швидко, обдумано пережовуючи. Поки дівчата збирали посуд, мили, під контролем Блейда, Щек перегнав на свій нетбук всі робочі записи Блейда, попутно натякнувши Полковнику про необхідність придбання ще одного. У відповідь Полковник витяг з кишені сумки кілька пачок грошей, перев’язаних банківською упаковкою. Саму найбільшу передав Либідь, меншу поклав до кишені косухи. – "Щек, будемо біля технополіса, вибереш саме краще, і дай маршрут до самого кращого ринку по дорозі до Києва, необхідно обновити гардероб нашого брата, та й всім іншим." – У відповідь Щек тільки хитнув головою, приймаючи прохання, і тут же починаючи його виконувати.
Було видно, що Блейд пишається "косухою" пошитою власними руками. В око впадала деяка неоковирність роботи, було видно, що крій куртки зроблено топорно, шви були досить грубими, та було видно ще інше. Унікальність роботи, куртка була пошита вручну.
Готуючись вирушати, Кий хвилювався чи втримається Блейд в сідлі, адже він міг раніш і не їздить на байку, хай і в якості пасажира. Та все вийшло як найкраще. Не даремно Полковник призначив Кия тренером нового брата, він був самим акуратним з них, самим обережним, хоч і полюбляв ризиковані маневри, і був схильний до авантюр, але ніколи не забував про обережність. І ніхто не сподівався, що Блейд швидко довіриться майстерності нового друга, не почне хапатись за його спину під час набирання швидкості, чи крутого маневру. Не почне напружувати спину під час повороту, а буде плавно перехилятись в необхідний бік, під час обхідних маневрів коли банда виїхала на трасу з пожвавленим рухом. Він тільки легко відкидався на м'яку спинку багажника, легко стискаючи поручні по обидва боки заднього сидіння. Полковник же кілька раз міняв швидкість, і весь час придивлявся до нового друга, з обличчя Блейда не зникав замріяний усміх, він не ховав обличчя від вітру за спину Кия, дивився на дорогу прямо, через спину байкера, через темні окуляри. Знаючи, що команда виконає всі його маневри з великою точністю, Полковник кілька раз пішов на ризиковані повороти, і раз у раз придивлявся до пасажира Кия. Блейд стійко витримав всі ризиковані маневри, не запанікував, хоч і виникало напруження на обличчі під час самих ризикованих.
На ринку Північної Бочаговки не було стоянки з охороною, тому Кий сам лишився на стоянці. Він добре знав, що про нього не забудуть, не раз хтось з команди занесе кави чи чогось солоденького. А Полковник сам знає, що прикупити з речей, чи чогось іншого.
І знову Блейда, в котре за ранок, зрадила витримка. За дві години гуляння по ринку, йому цілком обновили гардероб. Полковник і не питав, що йому потрібно, показував пальцем на речі, та йшов далі, лишаючи на Либідь вибір розміру, та сам розрахунок. Покупки складали до Хорива в рюкзак. Так було куплено з десяток пар натільної білизни, десяток стильних футболок з різною символікою, шкарпетки; на додачу три пари добротних, якісних джинсів, чорні, білі, червоні сорочки. На осінь та зиму придбали светри з високою горловиною, довге пальто з драп-ратіну. Боячись викликати на себе гнів Полковника, Блейд, вже перебуваючи на межі крайнього шоку, перестав дивуватись, і приймав події з виглядом стоїка. Та не довго тримався. Під кінець Блейд став власником самої дорогої "косухи" яка тільки знайшлась на ринку. Класичного покрою, якісно пошита, вона як влита сиділа на фігурі молодого чоловіка. На саме завершення Блейду придбали кілька пар стильного взуття – байкерські стіли, кілька пар берців, він без сило сперся на кам'яну огорожу, витримка йому зрадила. Стан ступору тривав доти, поки до його рук не вклали стаканчик з гарячою кавою. Таня співчутливо зазирала йому у вічі, і намагалась привести його до тями. Полковник сперся поруч, припалюючи сигарету, тихо зауважив: - "Я думав, тебе можна мало чим шокувати.. виходить, я помилився." – "Людям властиво помилятись, Полковнику. – відповів Блейд. – Мені важко уявити, скільки це все коштує." – "Тридцять віджимань, і уважно послухаєш, що я скажу.. – не міняючи виразу обличчя, промовив Полковник. Блейд спершу й не зрозумів, чого від нього хочуть. Та коли вся команда почала виконувати покарання, був змушений приєднатись до них. Полковник вдоволено усміхнувся, і продовжив, намагаючись говорити голосом нудного лектора: - Поки ви всі знаходитесь в моїй банді, у вас не повинно виникати думок про фінанси. Для цього є я. Все, що вам потрібно, ви маєте і будете мати. Зайві турботи, зауваження стосовно вартості речі, потягне за собою відповідне покарання." – Команда виконала призначене для Блейда покарання з стійкістю, не могли вони його лишити навіть в цій ситуації; а погляди людей, що з подивом дивились на дивних байкерів, мало хвилювали, вірніше, зовсім не хвилювали.
Ще кілька годин Полковник водив по ринку своїх людей з метою до купівлі одягу на осінньо-зимовий період, добирання різних дрібничок, до купівлі необхідних припасів. Про себе він не думав, комбінезон, ідеальна система очистки могла подбати про все, захистить від негоди.
По дорозі на квартиру, Полковник зупинявся ще кілька раз. Купили нетбук для Блейда, тут керував Щек, в продовж вибору, він тільки кілька раз радився з очільником, після чого показував пальцем на необхідний товар, лишаючи на Либідь процес купівлі та розрахунку. Так Блейд став власником самого досконалого нетбуку, та великої купи самих необхідних програмних дисків. На завершення покупок Щек передав Блейду дорогий МР4 плейєр. – "Будемо дома, я завантажу на нетбук всі ці програми та покажу як ними користуватись. А це, - він показав на плейєр, - мій власний дарунок тобі від мене. Я добре знаю, як допомагає музика відволіктись від загального фону." – По обличчю Блейда промайнула вдячна усмішка, витримка зрадила йому, щоб друзі не були свідками його слабкості, першим вискочив з магазину.
Перебуваючи під враженням від такого інтенсивного ранку, по прибуттю на квартиру, Блейд допоміг занести речі до кімнат. Далі вже не знав чим себе зайняти. Параметри квартири вражали, як і розміри кімнат, розкіш, в якій певний час доведеться пожити.
До вітальні, посеред якої завмер Блейд, зайшла Либідь. Вона вже встигла скинути з себе косуху, та роззутись. Втомлено сіла в крісло. – "Зараз кілька хвилин відпочину, Полковник інколи забуває, що ми всі звичайні люди, і задає такий шалений темп, що важко й витримати, - з добродушним усміхом мовила, і заплющила очі. – Відпочину, і займусь обідом, всі ж голодні." – "Тобі допомогти.." – одразу ж озвався Блейд, не зовсім зрозумівши, що вона мала під словами "забуває, що ми звичайні люди". – "Не варто, не думаю, що Полковнику це сподобається. Ми ніколи не заморочуємось приготуванням страв, хоч інколи і дозволяємо собі делікатеси. В холодильниках на кухні велика кількість заморозки, ріжемо овочі та фрукти на салати, і все приготування. Для Полковника нічого не варто закупити велику кількість якісного товару, як ти вже помітив, він ніколи не дивиться на ціну." – "У вас всіх така довіра до нього .. ніби ви знайомі.." – "Ми знайомі все життя, а Полковник, як ти встиг помітить, він не зовсім звичайна людина. Коли захоче, він сам тобі все розповість." – усміхнулась Либідь, вона не любила розповсюджуватись на подібні теми. Блейда від нудьги врятував Щек. – "Ходімо, влаштуємо тобі робочий куточок, необхідно завантажити програми, та твої робочі записи."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374014
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.10.2012
автор: ПОЛКОВНИК